Фондовий ринок — це також ринок, з усіма його позитивними й негативними якостями. Зрозуміло, що фондовому ринку притаманні й власні специфічні риси.

Словом “фонд” широко користуються для визначення різних за змістом економічних понять, але найчастіше — для визначення суми грошових або матеріальних цінностей, що мають цільове призначення (основні та оборотні фонди, фонд заробітної плати, фонд розвитку виробництва, фонд накопичення, амортизаційний фонд, пенсійний фонд тощо). Так само називають і сукупність цінних паперів. Відтак ринок, на якому обертаються (продаються й купуються) цінні папери, називається фондовим.

Латинське fundus, французьке fond — це підстава, грунт. Понад триста років тому цей термін запозичила економіка. Спочатку його застосовували як назву капіталу, що має певне (цільове) призначення. Наприклад, в Англії фондові капітали (funds) спрямовувалися спочатку на погашення державних позик, а пізніше вони використовувалися на утримування урядових установ. У Німеччині і Росії в ХІХ ст. термін “фонди” набрав нового значення: так стали називати білети державних позик, облігації і взагалі папери, що дають пос­тійний відсотковий дохід. Згодом ця назва поширилася на акції та взагалі на всі цінні папери: терміни “фондовий ринок” і “ринок цінних паперів” стали майже синонімами. Проте фондовий ринок є структурованим: ринок акцій, ринок облігацій, ринок опціонів тощо. Зрозуміло, що ця структура має значною мірою формальний характер, але вона існує і навіть дає підстави для дальшої термінологічної творчості. Не лише в економічній літературі, а й у нормативних документах натрапляємо на “ринок фондових цінностей”, “ринок капіталів”, “ринок фіктивного капіталу”, “ринок позичкового капіталу”, “ринок фінансових активів”, “фінансовий ринок”, “грошовий ринок”, “фондовий ринок”, “ринок цінних паперів” та, без перебіль­шення, на десятки інших визначень.

Слід визнати, що це пояснюється не тільки багатою фантазією економістів, а й певними об’єктивними обставинами. Атрибутами фондового ринку є цінні папери різних типів, видів і різновидів, економічні суб’єкти, ринкова технологія, інфраструктура та ін. Кожний з цих атрибутів можна покласти в основу класифікації. Наприклад, якщо сукупність цінних паперів розділити на документи, що підтверджують участь або членство в організації-емітенті (перша група), на боргові документи (друга група) і на засоби платежу (третя група), то відповідниками такого поділу будуть “ринок фінансових активів”, “ринок боргових зобов’язань” і “ринок платіжних засобів”. У свою чергу, ринок фінансових активів підрозділяється на “ринок акцій”, “ринок привілейованих акцій” тощо, а ринок боргових зобов’язань — на “ринок короткотермінового кредиту” і “ринок довготермінового кредиту”. Із появою ф’ючерсів та опціонів заговорили про “ринок цінних паперів другого порядку”. Подекуди ф’ючерси та опціони взагалі не розглядають як цінні папери: їм дано назву “похідних фінансових інструментів”, і створено для них іще один вид ринку. Класифікація за технологією обороту цінних паперів дає “первинний ринок” (primary market) і “вторинний ринок” (sekondary market). Первинний ринок — це ринок, на якому відбувається їх оборот. Щодо назв “біржовий ринок” і “позабіржовий ринок” — вони говорять самі за себе. Можна згадати також про систему “чотирьох ринків”, яку нині розглядають як класифікатор ринків цінних паперів. “Перший ринок” — фондова біржа. “Другий ринок” — позабіржовий ринок, на якому відбувається оборот цінних паперів, не зареєстрованих на біржі. “Третій ринок” — позабіржовий ринок з реєстрацією цінних паперів через посередників. “Четвертий ринок” — позабіржовий ринок, на котрому операції здійснюються через комп’ютерну систему.

З об’єктивних причин такої термінологічної розбіжності можна назвати також історичні й регіональні особливості, рівень економічного розвитку, традиційний порядок обороту цінних паперів. Розбіжності виникають навіть у процесі перекладання з однієї мови на іншу.