Науково-технічна політика - це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.
Умови ефективного науково-технічного розвитку країни:
раціональна мотивація використання НТП у виробництві;
соціальна ефективність впровадження результатів НТП (забезпечення соціалізації економіки, поліпшення умов праці, захист навколишнього середовища тощо);
конкуренція у науково-технічній сфері й захист авторських прав;
забезпечення інтеграції науково-дослідних, виробничих та фінансових структур;
державна підтримка розвитку НТП, інноваційних процесів.
Особливості науково-технічного розвитку України:
технічне і технологічне відставання від рівня розвинених країн світу;
висока ресурсомісткість (енерго-, матеріало-, фондо- та працемісткість) виробництва;
низький рівень продуктивності праці;
певна військова спрямованість наукових розробок;
певна ізольованість у світовому науково-технічному і технологічному обміні;
нераціональне використання науково-технічного потенціалу країни тощо.

Основні напрямки (цілі) науково-технічної політики:
розвиток і підтримка фундаментальної і прикладної науки, науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт;
стимулювання НТП, розповсюдження прогресивних науково-технічних тенденцій і процесів;
стратегічний, науковий і технологічний прорив;
підтримка інноваційної діяльності в економіці;
раціональне використання науково-технічного потенціал України;
зосередження інвестиційних ресурсів на формуванні національних технологічних лідерів (цільове інвестування "точок зростання");
суспільна мотивація та підтримка інтелектуальної праці.
Інноваційна політика держави має на меті об'єднання (синтез) науково-технічної та інвестиційної політики.
Державна інноваційна політика - це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.
Основні принципи державної науково-технічної та інноваційної політики:
демократизація та децентралізація управління у сфері науки і техніки;
орієнтація на створення ринкової (підприємницької) економіки;
забезпечення соціалізації економіки на основі використання досягнень НТП;
дотримання вимог екологічної безпеки;
визначення пріоритетності й селективної підтримки науково-дослідних робіт, здатних забезпечити прогресивні зрушення у народному господарстві країни, підвищення ефективності виробництва та конкурентноздатності економіки;
збалансований розвиток фундаментальних і прикладних досліджень;
принцип реалістичності - економіко-організаційне та правове забезпечення державного регулювання науково-технічної й інноваційної діяльності з використанням адекватних важелів (форм, методів, інструментів) та організаційної структури.

Цілі інноваційної політики Української держави:
орієнтація розвитку пріоритетних виробництв на створення і широке використання нових високопродуктивних технологій, машин, матеріалів; постійне оновлення й модернізація виробництва;
забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу;
забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці;
синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів;
формування умов, за яких упровадження НТП та інновацій було б життєво необхідним для виробників;
- прискорення процесу формування ринку науково-технічної продукції та підвищення ринкового попиту на науково-технологічні досягнення.
Синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів обумовлена різною тривалістю інноваційних (в середньому 7 років) та інвестиційних циклів (для споруд - 50 років, для машин і обладнання - 8-10 років) і передбачає забезпечення впровадження результатів науково-технічного прогресу у виробництво при збереженні інвестицій за допомогою політики прискореної амортизації.
Політика прискореної амортизації - зниження нормативних строків служби основного капіталу та дозвіл на більш високі норми амортизаційних відрахувань на ранніх періодах експлуатації основного капіталу.