Система мотивації на рівні підприємства має базуватися на певних вимогах, а саме:
• надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;
• узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх. Це передбачає справедливий розподіл доходів залежно від ступеня підвищення продуктивності праці;
• створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту всіх працівників;
• забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності, реалізації здібностей працівників, тобто створення програм навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації;
• підтримування в колективі атмосфери довіри, заінтересованості в реалізації загальної мети, можливості двосторонньої комунікації між керівниками та робітниками.
Окрім загальновживаної класифікації методів мотивації (рис. 15.4), їх можна поділити ще й на індивідуальні та групові, а також на зовнішні — винагороди, що ззовні, та внутрішні — винагороди, що надаються самою працею (почуття значущості праці, самоповаги та ін.).

Методи мотивації результативності діяльності:
Економічні прямі:
Відрядна оплата
Почасова оплата
Премії за раціоналізацію
Участь у прибутках
Оплата навчання
Виплати за максимальне використання робочого часу ( немає невиходів на роботу )

Економічні непрямі:
Пільгове харчування
Доплати за стаж
Пільгове користування житлом, транспортом та ін.

Не грошові:
Збагачення праці
Гнучкі робочі графіки
Програми підвищення якості праці
Участь у прийнятті рішень на більш високому рівні

У теорії мотивації слово «винагорода» має ширше значення, ніж просто гроші або задоволення, з якими це слово найчастіше асоціюється. Винагорода — це все те, що людина вважає цінним для себе. Але розуміння цінності в людей неоднакове, а тому різною є оцінка винагороди та її відносного рівня. Персоналізація (індивідуальна або групова) форм і методів винагородження є фундаментом дійовості будь-якої моделі мотивації, а матеріальні потреби
домінуватимуть іще достатньо довго.

Принципи та порядок регулювання поведінки працівників
Водночас варто зауважити, що заробітна плата не може бути єдиною метою трудової діяльності. Матеріальне заохочення робить мотивацію праці результативною лише за умови функціонування останньої як системи, що базується на таких основних принципах:
• комунікація, співробітництво та згода між працівниками та адміністрацією щодо загальних принципів системи;
• обґрунтована система оцінки робіт та визначення обсягу останніх;
• добре осмислені та обґрунтовані критерії виміру та оцінки; виважені нормативи, контроль за ними, періодичний перегляд; чітке узгодження заохочення з результативністю діяльності; винагородження, особливо додаткове, не за рівень результативності взагалі, а саме за той, що його передовсім зв'язано з якістю.
Такі самі принципи покладаються в основу організації оплати праці на підприємстві (в організації).
Поточні зміни в діяльності підприємства, окремих його підрозділів, а також вироблення та реалізація стратегії дальшого розвитку часто-густо потребують коригування (регулювання) поведінки окремих категорій працівників.
Регулювання поведінки означає мотивацію на підставі виявлення функціональних, або бажаних, видів поведінки та підкріплення таких.
Фундаментальні принципи, що зв'язані з регулюванням поведінки, є такими:
• необхідність брати до уваги тільки реально можливі за даних умов поведінкові явища;
• використання як основних показників частотності конкретних
явищ поведінки;
• важливість спостереження за поведінкою в рамках конкретної ситуації.
Послідовно здійснюваний алгоритм регулювання поведінки окремих категорій персоналу підприємства (організації) залежно від результативності діяльності має універсальний характер і передбачає п'ять кроків (етапів) регулювання:
1) виявлення конкретного виду поведінки та його зв’язки з результативністю функціонування
2) вимірювання частотності тих чи інших видів поведінки
3) виявлення на підставі функціонального аналізу наявних можливостей (варіантів) поведінки
4) розробка стратегії втручання
5) оцінка результативності
Одиницею аналізу може бути як індивід, так і група людей. Але в будь-якому разі успіх так званого «ситуаційного управління поведінкою» значною мірою залежить від виявлення причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою та результатами, між коригуючими діями та підвищенням ефективності діяльності підприємства.