Форми і системи матеріально-технічного забезпечення
У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) І підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.
Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників — оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.
Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.
Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.

Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.
Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.
Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.
Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах і одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.
Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Обчислення потреби в матеріалах
Потреба в матеріально-технічних ресурсах визна­чається по-різному, залежно від їхнього призначення. Кількість технічних засобів, тобто машин
та устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (Мп) і яку слід закупити, обчислюєть­ся за формулою
Мп =Мв +Мз.к. +Мз.п. , (14.3)
де Мв — витрати матеріалів за розрахунковий період;
Мз.п., Мзк — перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.
Матеріали витрачаються (Мв) на такі потреби: основне вироб­ництво, виготовлення технологічного оснащення, ремонтно-експ­луатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня вироб­ництва, капітальне будівництво власними силами. Витрати мате­ріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на нор­му витрати матеріалу. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи того об'єкта нормування. Так, витрати мате­ріалів на виробництво продукції Мв.в. підраховується за формулою

де n — кількість найменувань продукції, що виготовляється;
Ni — обсяг випуску продукції i-го найменування в натуральному вимірі;
Мнi — норма витрат матеріалу на одиницю i-го виробу;
Мн в — витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.
Величина Мнв обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному залежно від широти номенклатури продукції та величини норм витрат. За обмеженої номенклатури продукції й великих норм витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві, яку помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина Мн в обчислюється приблизно, виходячи зі зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.
Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні й обслуговуючі процеси обчислюються множенням обсягу робіт або кількості об'єктів обслуговування на норму витрат. Об'єктами нормування витрат матеріалів у цьому разі можуть бути час роботи устаткування (мастильні, охолоджуючі матеріали, енергія), тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів), одиниця ремонтоскладності устаткування (матеріали для ремонту, запасні частини), кількість працівників (спецодяг, спецхарчування тощо).

Запаси матеріалів та регулювання запасів
Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього використання, за рідкісними винятками, не збігаються: багато з них поступають у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріалів. За призначенням запаси поділяються на поточні, підготовчі й страхові. Зберігаються вони на складах разом, але нормативні величини обчислюються окремо.
Поточний запас забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їхнього використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою (рис. 14.3).
Максимальний поточний запас (Мз.пт.max ) дорівнює партії постав¬ки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто.
Мз.пт.max = Mд •tн (14.5)
де Мд — середньодобові ви¬трати матеріалу в натуральному вимірі;
tн — інтервал між надхо¬дженням чергових партій матері¬алів у днях.
Різновидом поточного є сезон¬ний запас, який утворюється за умов сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.
Підготовчий запас створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціаль¬ної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). Він визначається за формулою
Мз.пд. = Mд •tп (14.6)
де tп — час на підготовку матеріалів у днях. Страховий запас потрібний на випадок можливої затримки над¬ходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою
Мз.стр. = Mд •tт (14.7)

де tт — час термінового поповнення запасу в днях або за стан¬дартних інтервалів постачання — середнє відхилення від нього. Таким чином, загальний запас матеріалів становить:
максимальний Mз.max = Mд (tH+ tп+ tT), (14.8)
мінімальний Mз.min = Mд (tп+ tT), (14.9)
cередній Mз.ср = Mд (tH\2+ tп+ tT), (14.10)

Важливе значення для підтримування поточних запасів на на¬лежному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впливає багато факторів, і передовсім величина по¬треби в матеріалах, регулярність запуску у виробництво, форма постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за си¬стемами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо.
У нас найбільш відома система «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімаль¬ну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечен¬ня цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називаєть¬ся «точкою замовлення» (Мз.з.) та обчислюється за формулою
Мз.з. =Мз.пд +Мз.стр +Мдtз, (14.11)
Де tз — час у днях від моменту оформлення замовлення до над¬ходження чергової партії матеріалів.
Інші системи регулювання запасів, як це видно з їхніх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.
Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компен¬сацію можливого псування та втрат. Ці втрати й витрати мож¬на вважати пропорційними ве¬личині запасу, тобто партії по¬ставки. З іншого боку, поста¬чання великими партіями змен¬шує кількість поставок і, від¬повідно, транспортно-заготі¬вельні витрати, бо останні відносно мало залежать від ве¬личини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кіль¬кістю цих партій (витрати на
оформлення, пересилання документів, роз'їзди агентів, транспор¬тування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зво¬ротний ефект: втрати й витрати, зв'язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають
Оптимальною є така партія поставки (пм), яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (См.с.) на придбання (См.п.) і зберігання (См.з.) матеріалів, тобто коли
См.с = См.п. + См.з. min (14.12)
Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, одер¬жимо
См.п = Mp /Пм •Сп (14.13)
См.з = Пм/2 •Цм•Рн (14.14)

де Мр — річна потреба у матеріалах; Сп — транспортно-заготі¬вельні витрати на одну партію поставки; Цм — ціна одиниці мате¬ріалу без урахування транспортно-заготівельних витрат; Рн — ко¬ефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.