Структура виробничого процесу. Виробничий процес — це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для
виготовлення продукції. Основними елементами ви­робничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці.
Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певної витрати коштів. Поряд з цим у багатьох виробництвах використовуються природні процеси (біологічні, хімічні процеси в аграрних та аграрно-промислових виробництвах, сушіння, охо­лоджування деталей після термічної обробки тощо). Природні процеси потребують витрат часу, а ресур­си витрачаються тільки в разі їхньої штучної інтен­сифікації.
Головною складовою виробничого процесу є тех­нологічний процес — сукупність дій зі зміни та ви­значення стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси, їх поділяють передусім за такими ознаками: призначен­ня, перебіг у часі, ступінь автоматизації.
За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. Основні про­цеси — це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.
Основні процеси в низці виробництв поділяються на стадії: заготівельну, обробну, випускну (складальну). Разом вони утворюють основне виробництво. До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основ­них процесів. Допоміжні процеси групуються за їхнім призначен­ням, утворюючи такі допоміжні виробництва, як ремонтне, інстру­ментальне, енергетичне та ін. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них нале­жать складські, транспортні процеси.
За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. Дискретним процесам притаманна циклічність, зв'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках (машини, прилади, одяг тощо). Безпе­рервні процеси властиві виробництву продукції, яка не має ста­лого об'єму й форми (сипкі, рідкі, газоподібні речовини), тому їхній перебіг не потребує технологічної циклічності.
За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, ав­томатизовані та автоматичні процеси. Ручні процеси здійснюються безпосередньо робітником, фізична сила якого є основним джере­лом енергії. Механізовані процеси виконуються робітником за до­помогою машин. Робітник керує машинами, а безпосередньо вико­нує тільки допоміжні операції. Автоматизовані процеси викону­ються машинами під наглядом робітника. За останнім можуть за­лишатися деякі допоміжні операції. Автоматичні процеси здійсню­ються машинами без участі робітника за попередньо розробленою програмою.
Основною структурною одиницею виробничого процесу є опе­рація.
Операція — це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування. З усіх операцій спе­ціально виділяють технологічні, сукупність яких утворює техно­логічний процес.

Принципи організації виробничого процесу. Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: спеціалізація, пропор­ційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритміч­ність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.
 
Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності еле­ментів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робо­чих місцях.
Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює передумови для його автоматизації, унаслі­док чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підви­щується якість продукції, знижується її собівартість.
Рівень внутрішньозаводської спеціалізації істотно залежить від конструктивної, технологічної та організаційної уніфікації. Уніфі­кація — це зведення продукції, методів її виробництва або їхніх елементів до єдиних форм, розмірів, структури, складу. Уніфікація дає змогу зменшити номенклатуру деталей і вузлів, розумно обме­жити різноманітність методів виробництва, типи й марки устатку­вання, маршрути виготовлення деталей тощо.
Додержання принципу спеціалізації істотно впливає на здійснення інших принципів раціональної організації виробни­чого процесу.
Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спро­можності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної си­стеми підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли
сукупна продуктивність технологічно зв'язаних ланок виробницт­ва пропорційна обсягу робіт, що виконуються. Це відповідає умові:

де n — кількість технологічно взаємозв'язаних підрозділів;
П, В, М — у кожному підрозділі відповідно обсяг робіт, про­дуктивність одного робочого місця, кількість робочих місць.
Порушення цього принципу призводить до виникнення «вузь­ких місць» або неповного завантаження окремих підрозділів. На підприємствах зі складною структурою виробництва важко досяг­ти повної пропорційності потужностей окремих підрозділів (бри­гад, дільниць, цехів, виробництв). Вона періодично порушується внаслідок освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їхньої трудомісткості в різних підрозділах тощо. Виникнення дис­пропорцій — закономірний результат розвитку виробництва та його функціонування в динамічному середовищі. Проте їх потрібно пе­редбачати й планомірно мінімізувати.
Принцип паралельності передбачає одночасне виконання ок­ремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особли­во важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу. Паралельність досягається раціо­нальним розчленуванням виробів на складові частини, суміщен­ням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виго­товленням різних виробів. Паралельне виконання робіт на робочо­му місці забезпечується багатоінструментальною обробкою загот­івок, суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.
Принцип прямоточності означає, що предмети праці в про­цесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зво­ротних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця (наскільки це можливо) розміщують за хо­дом технологічного процесу. Допоміжні виробництва, служби, скла­ди, у свою чергу, тримають якнайближче до тих підрозділів, котрі вони обслуговують.
Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжни­ми технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах — хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві, де технологіч­ний процес має широку диференціацію, повністю ліквідувати пе­рерви неможливо як з технологічних, так і з організаційних при­чин. За таких умов важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого циклу через синхронізацію операцій, зас­тосування прогресивних методів оперативного управління вироб­ництвом. Безперервність виробничого процесу треба доповнюва­ти безперервністю роботи устаткування й робітників.
Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю. За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку, що рівномірно зростає, кількість продукції, забезпечуючи рівно­мірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дає змогу якнайповніше використати виробничу потужність підприємства та його підрозділів.
Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунто­ване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні опе­рацій виробничого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці. Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, у тім числі управління.
Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має опера­тивно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'яза­них із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифі­кацією. Гнучкість виробничого процесу уможливлює освоєння нової
продукції в короткий термін і з меншими витратами. Значення прин­ципу гнучкості особливо зростає за умов прискорених темпів нау­ково-технічного прогресу, коли об'єкти виробництва часто змінюються.
Гнучке виробництво швидко адаптується до зміни кон'юнктури ринку, що підвищує його конкурентоспроможність. Гнучкість ви­робничого процесу досягається універсалізацією знарядь праці, засобів автоматизації та методів обробки, запровадженням верстатів із ЧПК, гнучких виробничих систем.
Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування й регулювання виробництва, планово-запобіжного ремонту устаткування, ре­зервних запасів та низка інших заходів.
Розглянуті принципи раціональної організації виробничого про­цесу тісно між собою пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економіч­ної ефективності.