Поняття, види та чинники формування. Виробнича потужність підприємства характери­зує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або
надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асор­тименту та якості за умови найбільш повного використання про­гресивної технології та організації виробництва.
Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосо­вуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпо­рядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що на­даються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).
Для багатономенклатурних виробництв потужність може ви­значатися також вартісним показником усього обсягу продукції (по­слуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають дво­ма вимірниками: у чисельнику — натуральні показники за ви­дами продукції; у знаменнику — загальний вартісний (грошовий) показник.
На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується ! кількістю сировини, що переробляється за добу. Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягну­ту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівницт­ва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудо­місткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути до­сягнута протягом нормативного терміну її освоєння. Поточна (фак­тично досягнута) виробнича потужність визначається періодич­но у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структу­ри трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показ­ників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Ре­зервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в пев­них галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості — для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресур­сами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних ро­біт; харчовій індустрії — для переробки істотно збільшеного обся­гу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у висо­коврожайні роки; на транспорті — для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях — для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матері­алів тощо.
Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:
номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовля­ється;
кількість встановленого устаткування, розміри і склад вироб­ничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та викори­стання площ протягом року;
прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й ви­користання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості про­дукції, що виробляється (послуг, що надаються).

Методичні прин­ципи розрахун­ку виробничої потужності.
Виробничі потужності підприємств обчислюють­ся за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкрет­них галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих по­тужностей діючих підприємств.
 
1. Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою пробільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі ви роби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначен­ням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомо­гою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.
Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду ви­робів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.
За розрахунків потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов'язково додається виробнича програма підприємства, стосовно якої визначено потужність.
 
2. Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого ко­оперування.
До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають ви­рішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідни­ми виробництвами заведено вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки — механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промис­ловості — печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії — прядильне і ткацьке виробництво.
За наявності кількох провідних підрозділів підприємства вироб­нича його потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.
 
3. У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:
а) усе чинне і нечинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;
б) ус­таткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуата­цію в основних цехах протягом розрахункового періоду;
в) понад­нормативне резервне устаткування;
г) понаднормативне устатку­вання допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.
 
4. Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не перевершеними) нормами про­дуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням засто­сування прогресивної технології та досконалої організації вироб­ництва. За браком таких норм можна використовувати власні роз­рахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.
 
5. Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупи­нок устаткування.
Для підприємств з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін у годинах з відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихід­них і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпе­чення оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних цехів (ліній).
 
6. У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (пере­робки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул
Ni = ai Tp m (10.5)
Ni = Tp m|ti (10.6)
Ni — потужність i-го виробничого підрозділу підприємства;
аi — продуктивність устаткування у відповідних одиницях ви­міру i-ої продукції за годину;
Тp — річний фонд часу роботи устаткування;
m— середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування;
ti — трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах).
7. Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).
Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання по­ слуг) окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодже­ної технологічної пропорційності між взаємозв'язаними вироб­ничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розра­хунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти ви­робничих ланок.
 
8. Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протя­гом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність №вих). Для цього використовується формула:
Nвих = Nвх + Nотз + Nр ± Nна – (10.7)
де Nвх — вхідна потужність підприємства;
Nотз — збільшення потужності протягом розрахункового періо­ду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;
Nр — нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;
Nна — збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;
Nв — зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьо­ваного та технічно застарілого устаткування.
 
9. Визначення й регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхі­дної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазви­чай величина резервних потужностей для покриття пікових наван­тажень не перевищує 10—15%, а для підготовки та освоєння ви­робництва нових виробів — 3—5% загальної потужності. При цьо­му треба враховувати, що резерв виробничої потужності передба­чається, головне, для підприємств, що вже досягай рівня вико­ристання поточної потужності не нижче за 95% і випускають по­над 25% нової продукції.
 
Використання виробничої потужності. У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства ви­значається двома показниками:
1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточ­ної і проектної потужності);
2) коефіцієнтом використання поточ­ної потужності (співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини).
Нині в Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у більшості галузей економіки, і передовсім у промис­ловості, становить менше за 50%, а проектні потужності, як правило, своєчасно (у нормативні строки) не освоюються.
Способи ефективнішого використання виробничих потужнос­тей такі самі, як і використання основних фондів підприємства (див. розд. 5 цього підручника). Варто лише наголосити, що для доко­рінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше по­долати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, яка корис­тується попитом на вітчизняному та світовому ринках.