Значні інвестиційні ресурси реально витрачаються зазвичай після розробки і затвердження конкретного інвестиційного проек­ту підприємства або організації, під яким розуміють певний комп­лекс документів стосовно змісту та умов реалізації відповідних заходів для досягнення поставленої мети (розвиток техніко-технологічної бази, започаткування виготовлення нової продукції, здійснення будь-яких нових методів або форм організації діяльності тощо).
При цьому здійснення передбачених інвестиційним проектом заходів має обов'язково дати позитивний економічний або соціаль­ний ефект від реалізованих інвестицій.
Цикл, фази та етапи обґрунтування інвестиційного проекту. Розробка та реалізація інвестиційного проекту ви­робничого спрямування охоплюють певний про­міжок часу від виникнення відповідної ідеї до практичної її реалізації (уведення в дію нового виробничого об'єкта, започаткування продукування нового виробу, здійснення організаційного нововведення).
Цей проміжок часу називають циклом інвестиційного проек­ту (або інвестиційним циклом). Він включає три фази:
1) передінвестиційну (попередні дослідження до остаточного прийнят­тя інвестиційного рішення);
2) (влаене4нвестиційну (проектуван­ня, укладення контрактів, спорудження чи облаштування вироб­ничих та інших приміщень, навчання персоналу);
3) виробничу (введення в експлуатацію і започаткування господарської діяль­ності підприємства чи організації після практичної реалізації про­ектних рішень).
Передінвестиційна фаза інвестиційного проекту здебільшого складається з трьох стадій: аналітичної, проектної та оцінної.
Перша (аналітична) стадія передбачає узагальнення інформації про необхідність інвестування в конкретний об'єкт, можливості по­тенційних інвесторів, стан забезпечення цього об'єкта персоналом належної кваліфікації, власні матеріальні ресурси об'єкта. Голов­ною метою цієї стадії є привертання уваги до тієї чи тієї інвести­ційної пропозиції.

Друга (проектна) стадія охоплює:
а) попереднє обґрунтування;
б) допоміжні (функціональні) дослідження;
в) техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту.
На етапі допоміжних (фун­кціональних) досліджень здійснюється детальне опрацювання кон­кретних аспектів проекту. Ці дослідження для великомасштабних інвестиційних пропозицій проводяться обов'язково за такими напрямами:
• прогнозування попиту на товари, що вироблятимуться, з ура­хуванням очікуваного проникнення на ринок;
• виявлення міри доступності необхідних сировини і матеріалів, проведення потрібних лабораторно-експериментальних випро­бувань;
• вивчення місця розміщення виробництва (передовсім для проектів, де транспортні витрати можуть бути визначальним чинником);
• оцінка економічного й техногенного впливу об єкта виробниц­тва (діяльності) на навколишнє середовище;
• дослідження оптимальних масштабів виробництва (діяльності) з урахуванням альтернативних технологій, інвестиційних ресурсів, виробничих витрат та очікуваних цін на продукцію (послуги);
• вибір комплекту технологічного устаткування з урахуванням кількості й можливостей постачальників та обсягів інвестиційних ресурсів на альтернативній основі.
Етап техніко-економічного обґрунтування інвестиційного про­екту, коли приймається рішення про наявність технічних, екологі­чних, економічних і комерційних передумов для його практичної реалізації, здійснюється за схемою табл. 8.4.
Таблиця 8.4
ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ
Розділ ТЕО
Структура розділу

1. Основна ідея проекту
1.1. Ідея проекту
1 .2. Спонсори проекту
1.3. Головні відомості про проект

2. Аналіз ринку і стратегія маркетингу
2. 1 . Загальноекономічний аналіз
2.2. Дослідження ринку
2.3. Основи проектної стратегії
2.4. Основна концепція маркетингу
2.5. Витрати й доходи маркетингу

3. Сировина, матеріали та комплектуючі вироби
3.1. Специфікація потреби в сировині, матеріалах і комплектуючих виробах
3.2. Доступність матеріальних ресурсів
3.3. Стратегія поставок, витрати на матеріали та комплектуючі вироби

4. Місцезнаходження і навколишнє середовище
4. 1 . Аналіз місцезнаходження та навколишнього середовища
4.2. Остаточний вибір пункту розміщення об'єкта та оцінка витрат

5. Інженерно-технологічна частина проекту
5.1. Виробнича програма і виробнича потужність
5.2. Вибір технології, детальний план та інженерні основи проекту
5.3. Вибір обладнання, будівельно-монтажні роботи

6. Організаційні й накладні витрати
6.1. Організація та управління об'єктом
6.2. Організаційне проектування 6.3. Накладні витрати

7. Трудові ресурси (персонал)
7.1. Потреба в окремих категоріях персоналу
7.2. Оцінка витрат на його утримання

8. Планування процесу здійснення проекту
8.1. Цілі та етапи процесу реалізації проекту
8.2. Календарний графік реалізації проекту
8.3. Розрахунки загальних витрат

9. Фінансовий аналіз та оцінка ефективності інвестування
9.1. Цілі і завдання фінансового аналізу
9.2. Аналіз витрат на реалізацію проекту
9.3. Методи економічної оцінки інвестиційного проекту
9.4. Фінансування проекту
9.5. Фінансові та економічні показники діяльності підприємства (організації)

На третій (оцінній) стадії предінвестиційної фази проекту юри­дичними (фізичними) особами, які готові підтримати ідею проек­ту, усі його технічні, організаційні та фінансові аспекти, приймаєть­ся остаточне рішення про інвестування.
Інвестиційна фаза циклу інвестиційного проекту зазвичай охоп­лює такі види робіт:
• формування юридичного, фінансового та організаційного ба­зису (підготовка засновницьких документів, вибір технологій, при­йняття рішення про організаційну структуру управління майбутнім виробничим підприємством чи об'єктом);
• детальне проектування й контрактація (підготовка території під забудову; остаточний вибір технології та устаткування; плану­вання і проектування будівництва; проведення торгів — тендеринг; переговори й контрактація між усіма сторонами, які беруть участь у реалізації проекту);
• будівництво (будівельні роботи, установлення та монтування обладнання; здача готового виробничого об'єкта в експлуатацію);
• виробничий маркетинг (маркетингова підготовка ринку до появи на ньому нової продукції; маркетинг поставок на ринок но­вої продукції);
• організація і проведення навчання експлуатаційного персона­лу для новоспоруджуваного підприємства (об'єкта);
• уведення в експлуатацію новоспорудженого підприємства чи іншого виробничого об'єкта (складання й затвердження акта дер­жавної комісії про введення в експлуатацію нового виробничого об'єкта).
Після проведення необхідних досліджень, що передують прий­няттю інвестиційного рішення, складається бізнес-план — макси­мально компактний за змістом і стандартний за формою документ, що в ньому викладено головне спрямування інвестиційного проек­ту та його основні технічні й фінансово-економічні параметри.
Кількість розділів і деталізація бізнес-плану інвестицій­ного проекту залежать від його масштабності й конкретної сфери діяльності.
Такий бізнес-план формується як підстава для отримання фінан­сової підтримки від потенційних інвесторів: саме для них його передовсім і призначено. Його використовують також комерційні банки для формування власного кредитно-інвестиційного портфе­ля і наступного надання кредитів підприємцям, підприємствам та організаціям, які розробили і подали бізнес-плани інвестиційних проектів.

Фінансовий план та оцінка ефективності інвестиційного проекту. Найважливішою складовою бізнес-плану та інве­стиційного проекту в цілому є фінансовий план, який складається на 3—5 років за певною схемою.

Прогнозування обсягів реалізації (продажу) продукції здійснюється у вигляді таблиці за такою схемою:
1) найме­нування продукції;
2) фізичний обсяг реалізації;
3) ціна реалізації одиниці продукції;
4) сума реалізації без ПДВ та акцизу (3 х 2);
5) обсяг ПДВ та акцизу;
6) виручка від реалізації з ПДВ та акци­зом (4 + 5). При цьому обсяг і суми реалізації прогнозуються окре­мо для продажу на внутрішньому та зовнішньому ринках. У про­цесі прогнозування обсягів реалізації треба також ураховувати: час збуту; затримку платежів; частку продажу з оплатою в кредит і з авансом. У разі застосування системи знижок сума реалізації прогнозується з урахуванням усіх знижок.

До інвестиційних витрат проекту відносять інвестиції, що за­безпечують його підготовку й реалізацію. Інвестиційні витрати можна розділити на капітальні та поточні. Капітальні витрати вклю­чають витрати на:
1) передінвестиційні дослідження й підготовчі роботи;
2) оренду та освоєння земельної ділянки;
3) будівлі і споруди, будівельно-монтажні роботи;
4) інфраструктуру;
5) техноло­гію та устаткування;
6) пусконалагоджувальні роботи. До складу поточних входять витрати на підготовку експлуатаційних кадрів, накладні витрати та оборотні кошти.

План залучення капіталу передбачає конкретні джерела фінан­сування проекту: внутрішні — власні кошти, залучені кошти, дер­жавні субсидії, кредити комерційних банків; зовнішні — кредити міжнародних фінансових організацій, кредити іноземних банків, технічна допомога (гранти), портфельні іноземні інвестиції, прямі іноземні інвестиції. За статтями «Власні кошти» і «Прямі іноземні інвестиції» інвестиційні витрати відшкодовуються за рахунок гро­шових коштів, а також матеріальних і нематеріальних активів інве­сторів. Якщо джерелами фінансування служать залучені кошти й портфельні іноземні інвестиції, то це означає, що ініціатори інвес­тиційного проекту залучають кошти інших інвесторів (юридичних чи фізичних осіб) через продаж акцій та інших цінних паперів. За статтею «Кредити міжнародних фінансових організацій» фіксується обсяг фінансових коштів, які пропонуються (надаються) Всесвітнім банком, Міжнародним валютним фондом, Європейським банком реконструкції та розвитку, іншими подібними організаціями. При цьому загальні обсяги інвестиційних витрат і джерела їхнього фінансування кількісно мають збігатися.

Метою розрахунку поточних витрат проекту є визначення за­гальних поточних витрат на виробництво і збут. Рекомендується розраховувати прямі витрати на одиницю продукції, а потім — на весь обсяг реалізованої продукції. Прямі витрати на одиницю реа­лізованої продукції охоплюють матеріальні і трудові витрати:
а) сировина і матеріали; покупні комплектуючі вироби та напівфаб­рикати; паливо; енергія; роботи і послуги виробничого характеру; оборотні відходи — виключаються;
б) основна заробітна плата персоналу; відрахування на державне соціальне страхування і до Пенсійного фонду та Державного фонду сприяння зайнятості; до­даткові виплати з фонду оплати праці. До непрямих витрат на об­сяг реалізованої продукції відносять:
амортизацію (у тім числі амортизацію основних фондів, не­матеріальних активів);
рентні платежі (у тім числі: платежі на обов'язкове страху­вання майна та працівників; платежі на страхування іноземних інве­сторів і ризиків зовнішньоторговельних операцій; плату за землю; плату за викиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів; обов'язкові відрахування до позабюд­жетних та інноваційних фондів);
маркетингові витрати (у тім числі: витрати на комплексне дослідження ринку; на рекламу; на сертифікацію і збут продукції, включаючи експортне мито; на проведення виставок, ярмарок, ділових переговорів тощо);
адміністративні витрати (у тім числі: оплату послуг зв'язку і банків; оплату аудиторських, ремонтно-сервісних і комунальних послуг; офісно-господарські, представницькі та канцелярські ви­трати; витрати на службові відрядження);
виплату відсотків за кредити банків;
невиробничі витрати;
інші операційні витрати.
Отже, загальна сума поточних витрат на виробництво і збут продукції включає прямі матеріальні та трудові витрати, а також операційні (непрямі) витрати.
Баланс грошових потоків за своєю сутністю підсумовує розра­хунки попередніх розділів фінансового плану, характеризує рух грошових потоків, передбачає можливі «вузькі місця» в оплаті за­боргованості та інших грошових зобов'язань, відображає джерела фінансування інвестиційного проекту. Він складається за такою схемою:
1) грошові кошти на початок року;
2) надходження коштів (реалізована продукція з ПДВ та акцизом, різноманітні доходи та інші грошові надходження);
3) загальна кількість наявних грошо­вих коштів (1 + 2);
4) грошові платежі стороннім організаціям (інве­стиційні і поточні витрати, усі види податків, платежі за кредита­ми, виплата дивідендів, погашення заборгованості тощо);
5) повна сума грошових виплат на сторону;
6) грошові кошти на кінець року (3-5). Одночасно зі зведеним балансом грошових потоків має формуватися план прибутків з метою визначення величини при­бутку, що підлягає оподаткуванню.
Прогнозний бухгалтерський баланс складається на кінець кож­ного року реалізації проекту для визначення "вузьких місць". Ме­тодика прогнозування зазвичай базується на аналітичній оцінці руху грошових коштів та інших активів і зміні пасивів, виходячи з базо­вих бухгалтерських проводок.
До основних показників ефективності інвестиційного проекту належать такі:

• чистий приведений дохід (ЧПД), що відображає абсолютну величину економічного ефекту від реалізації інвестицій, тобто
ЧПД=ГП-ІК, (8.15)
де ГП — теперішня (дисконтована майбутня) вартість грошо­вого потоку; ІК — сума інвестиційних коштів за проектом, що ре­алізується;

• індекс дохідності (ІД) характеризує співвідношення дискон­тованих — грошового потоку (ГП) та інвестиційних коштів (ІК), тобто
ІД = ГП/ІК; (8.16)

• термін окупності (ТО), тобто термін повернення авансо­ваних інвестиційних коштів, що базується на величині грошового потоку з приведенням його абсолютної величини до теперішньої вартості (із застосуванням дисконтного множника). Для його об­числення можна використовувати формулу
ТО = ІК/СГП, (8.17)

де СГП — середньорічна величина грошового потоку за певний
період. Для точнішого визначення цього показника знаходять та­кий проміжок часу (кількість місяців, років), коли інвестиційні ви­трати за абсолютною величиною зрівняються з грошовим потоком (за наростаючим підсумком).