Методика оцінки ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень). Ефективність виробничих інвестицій (капіталь­них вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигі­дності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.
Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) ка­пітальних вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі.
• По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і плано­вих (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інве­стицій за різними формами відтворення основних фондів; оціню­вання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприє­мства.
• По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефек­тивність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислю­ють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку (госпроз­рахункового доходу).
• По-третє, з метою всебічного обґрунтування та аналізу еко­номічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників — узагальне­них і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкла­дення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) — капіталомісткість. Окрім узагальнених до систе­ми входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; мате­ріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соці­ального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показ­ники, що характеризують поліпшення стану навколишнього сере­довища.
• По-четверте, за визначення ефективності капітальних вкла­день має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих не інвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не по­требує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужнос­тей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, за­провадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо.

Існують певні особливості визначення ефективності капітальних вкладень на окремих стадіях і напрямках інвестиційно-відтворювального циклу.
За здійснення проектно-кошторисних робіт ефективність ка­пітальних вкладень має визначатись з урахуванням кінцевого їхньо­го результату — якості проектних рішень. Для досягнення належ­ного рівня ефективності реальних інвестицій проводяться вибір та економічне обґрунтування найліпших варіантів проектних рішень. За реалізованими проектами розраховують питомі капітальні ви­трати на проектування, порівнюють останні з нормативами або ана­логами з урахуванням періоду їхньої окупності.
За розрахунків ефективності інвестування технічного переоз­броєння або реконструкції підприємства використовують додаткові показники — умовне вивільнення працівників та економія матері­альних і паливно-енергетичних ресурсів. Якщо метою технічного переозброєння (реконструкції) є поліпшення якості продукції, то економічним результатом інвестицій може бути збільшення при­бутку виробника та споживчого попиту. За проведення цієї форми відтворення основних фондів з метою організації виробництва продукції оновленої номенклатури економічні показники інвесту­вання технічного переозброєння (реконструкції) мають бути зістав­лені з аналогічними показниками ефективності спорудження но­вого підприємства.
Розрахунки ефективності інвестування нового будівництва або розбудови діючих підприємств треба проводити з обов'язковим порівнянням економічної результативності технічного переозбро­єння (реконструкції) відповідних виробничих об'єктів. У процесі порівнювання показників ефективності необхідно враховувати весь обсяг капітальних вкладень, включаючи витрати на створення об'єктів соціальної інфраструктури, а також втрати від «заморожу­вання» інвестицій.
Економічну ефективність капітальних вкладень природоохо­ронні об'єкти визначають порівнянням досягнутого ефекту від збереження чи поліпшення екологічного стану довкілля або змен­шення його забруднення і капітальних витрат на створення (розви­ток) таких об'єктів. За проектування таких об'єктів вибір найліп­шого технічного рішення з кількох можливих здійснюється з ура­хуванням чинника часу. Для визначення повного ефекту від здійснення природоохоронних заходів необхідно враховувати мож­ливе поліпшення стану довкілля на всій території, де мають місце негативні наслідки порушення екологічної рівноваги.
Викладена методика визначення ефективності капітальних вкла­день дає змогу відібрати найліпші проекти (варіанти) за мінімаль­ною величиною зведених витрат (собівартість обсягу товарної про­дукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду (їхньої нормативної окупності) та визначити загальну економічну
ефективність здійснюваного проекту через обчислення очікувано­го (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестування. Проте широке застосування такої методики істотно ускладнює чи навіть унеможливлює об'єктивну оцінку доцільності капіталовкладень за умов розвинутих ринкових відносин. Це пояснюється тим, що вона:
1) ґрунтується на показнику зведених витрат, який є штучно скон­струйованим і реально не існує в практиці господарювання;
2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей з часом);
3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і тим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами;
4) не враховує існуючі в ринковій економіці господарський ризик та інфляцію.
З огляду на ці міркування виникає нагальна потреба в застосу­ванні дещо інших методичних основ оцінки доцільності виробни­чих інвестицій. Такі методичні основи мають бути позбавлені вад, властивих офіційній методиці, і завдяки цьому більш пристосовані до реальних ринкових відносин між суб'єктами господарювання.
Передовсім треба домовитись про однозначне розуміння і тлу­мачення нових (раніше не використовуваних) фінансово-економі­чних термінів: початкові інвестиції, грошовий потік, дисконтна ставка, теперішня вартість майбутніх надходжень (доходів), внут­рішня ставка доходу, господарський ризик.
Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) — це ре­альна вартість проекту капітальних вкладень з урахуванням резуль­татів від продажу діючого устаткування та податків. Математично вони обчислюються як сума звичайних витрат на започаткування інвестицій за мінусом усього початкового доходу. Початкові капі­тальні витрати охоплюють: вартість машин, устаткування та інших необхідних підприємству знарядь праці за реальною ціною купівлі; додаткові витрати, що зв'язані з транспортуванням і мон­туванням нового обладнання, а також із технічним наглядом за ним; податки на продаж старого обладнання, якщо такі передбачено чинним законодавством країни. За умови технічної реконструкції або розширення діючого підприємства капітальні витрати включа­ють також вартість будівельно-монтажних робіт. За спорудження нового підприємства довгостроковими є всі витрати, що входять до складу виробничих інвестицій (капітальних вкладень).У зв'яз­ку із започаткуванням інвестицій кожне діюче підприємство має певний початковий дохід, тобто виручку від продажу старого ус­таткування; податкові знижки на продаж старого обладнання зі збитком; податкові пільги на інвестиції тощо.
Грошовий потік — це фінансовий показник, що характеризує ступінь так званої ліквідності підприємства (фірми, компанії), тоб­то вимірник того, як швидко можна продати його (її) активи та одержати гроші. Цей показник складається з чистого доходу підприємства та безготівкових витрат (зокрема амортизаційних відрахувань). Урахування амортизації як джерела фінансових коштів є виправданим і важливим, оскільки амортизаційні відра­хування мають певний лаг (проміжок часу) між нарахуванням і ви­користанням за призначенням.
Оцінюючи доцільність інвестицій, обов'язково встановлюють (розраховують) ставку дисконту (капіталізації), тобто процентну ставку, що характеризує, по суті, норму прибутку, відносний по­казник мінімального щорічного доходу інвестора, на який він спо­дівається. За допомогою дисконту (облікового відсотка) визнача­ють спеціальний коефіцієнт, в основу обчислення котрого покла­дено формулу складних процентів та який застосовується для при­ведення інвестицій і грошових потоків до порівнянного в часі виду (тобто для визначення теперішньої вартості останніх через певну кількість років інвестиційного циклу).
Під теперішньою вартістю розуміють вартість майбутніх до­ходів нині, яка обчислюється множенням грошового потоку за кож­ний рік на так званий відсотковий чинник теперішньої вартості (спеціальний коефіцієнт приведення) відповідного року за ви­значеною дисконтною ставкою. Якщо із загальної величини те­перішньої вартості вирахувати початкові інвестиції, то мати­мемо показник чистої теперішньої вартості, що його по­кладають в основу одного з найпоширеніших методів оцінки до­цільності капіталовкладень у країнах з розвиненою ринковою еко­номікою.
Внутрішня ставка доходу відбиває ставку дисконту, за якої те­перішня вартість грошових потоків і початкові інвестиції є при­близно однаковими. Інакше кажучи: внутрішня ставка доходу — це дисконтна ставка, за якої чиста теперішня вартість грошових потоків дорівнює нулю. Цей показник також можна достатньо широко використовувати в практиці господарювання підприємств для оцінки ефективності капітальних вкладень. Розрахований по­казник внутрішньої ставки доходу має бути не нижчим за граничну (необхідну) ставку, яку підприємства (фірми, компанії) мають вста­новлювати, виходячи з вартості фінансування та ризикованості проекту капітальних витрат.
Господарський ризик звичайно означає непевність і не­стабільність гарантування та одержання очікуваних доходів від ка­пітальних вкладень. Оцінка доцільності інвестицій — це майже зав­жди оцінка проектів (альтернативних варіантів) з ризиком. Май­бутні доходи від реалізації того чи того проекту вкладення капіта­лу можуть несподівано зменшитись або збільшитись. Існує багато чинників, які зумовлюють зменшення очікуваних грошових потоків підприємства: втрата підприємством своїх позицій на зовнішньо­му чи внутрішньому ринках; збільшення собівартості товарної продукції (послуг); зростання вартості фінансування; більш жорсткі І- вимоги до захисту довкілля тощо.
Основні методичні положення щодо визначення доцільності інвестицій того чи того суб'єкта господарювання відображуються в узгодженій системі розрахунків і логічних дій, що здійснюються поетапно, у певній послідовності.
• Перший етап: розрахунок початкових інвестицій на підставі наявних цифрових даних щодо всіх елементів, котрі входять до складу початкових капітальних витрат і початкового доходу підприємства.
• Другий етап: визначення здогадних і безпечних грошових по­токів за кожний рік розрахункового періоду, ураховуючи всі види доходів підприємства, суми амортизаційних відрахувань і фактор еквівалента певності, абсолютне значення якого з кожним наступ­ним роком зменшується.
• Третій етап: встановлення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків із використанням її відсоткового чинника (коефі­цієнта приведення а), що обчислюється за формулою (8.2), де пг означає ставку дисконту (капіталізації).
• Четвертий етап: обчислення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) грошових потоків та оцінка за методом застосування ЧТВ доцільності інвестицій з урахуванням ризику й інфляції та (або) визначення внутрішньої ставки доходу (ВСД), за якої ЧТВ дорів­нює нулю, і прийняття рішення про доцільність капітальних вкла­день за методом ВСД.
Наведемо приклад визначення доцільності капітальних вкла­день (дані умовні). Вихідні дані та послідовність розрахунків від­повідних показників для оцінки доцільності інвестицій умовного суб'єкта господарювання наведено в табл. 8.3. За розрахунками чиста теперішня вартість цього проекту становить 651 тис. грош. од. (п. 10 табл. 8.3). Це означає, що оцінюваний проект капіталь­них вкладень є прийнятним, оскільки показник ЧТВ має позитив­не абсолютне значення і свідчить про прибутковість інвестицій взагалі.
Водночас підприємство (інвестор) майже завжди хоче знати та­кож міру прибутковості проекту капітальних вкладень. Тому (як доповнення або паралельно) слід визначити очікуваний рівень ВСД, за якого ЧТВ = 0. За розрахунками, наведеними в табл. 8.3, має бути зрозуміло, що ця умова задовольняється тоді, коли дисконтну ставку підняти з 12 до 14%, тобто взяти більш реальну її величину. Саме 14% і є реальною внутрішньою ставкою доходу підприєм­ства, яка перевищує граничну ставку (13%) і точніше оцінює доцільність інвестування.
Особливості оцін­ки ефективності і випуску та реалізаційних паперів. У процесі оцінки ефективності використання цінних паперів у вітчизняній системі господарю­вання зазвичай треба враховувати: поточні (опе­раційні) витрати, зв'язані з організацією випуску, розміщення та обігу цінних паперів; номінальну і
ринкову вартість одиниці певного виду цінних паперів; загальний обсяг емітування цінних паперів та їхню частку в загальній вели­чині фінансових ресурсів підприємства (організації) та інших суб'єктів господарювання; абсолютний (відносний) дохід емітентів і власників тих чи тих видів цінних паперів. Саме з урахуванням названих показників визначаються особливості оцінки ефективності випуску, розміщення й обігу цінних паперів на вітчизняному та міжнародному фондовому ринках.
У загальному обсязі цінних паперів в Україні за кількістю і вар­тістю найбільшу частку становлять різноманітні акції підприємств (організацій). Тому правильній оцінці ефективності саме цього ви­ду цінних паперів приділяється найбільша увага з боку емітентів і власників.
Капіталізована вартість акцій (К ) визначає ринкову вартість акцій акціонерного товариства, тобто
Ква =Q ∙ Ар (8.3.)
де Q — кількість емітованих акцій;
Ap — ринкова вартість однієї акції.

Балансова вартість однієї акції (Аб) є бухгалтерським підтвер­дженням забезпеченості кожної емітованої акції капіталом акціо­нерного товариства. Вона обчислюється за допомогою формули

А6 = (Ка +Р)/Q , (8.4)
де Ка — балансова вартість акціонерного капіталу; Р — розмір страхового (резервного) фонду.

Співвідношення ринкової і балансової вартості акцій (Сa ) — це узагальнюючий індикатор, що свідчить про успіх (невдачу) акціо­нерного товариства, тобто
Сa = Аp/Аб. (8.5)

Прибуток на акцію (Па) уможливлює оцінку величини доходів, що спрямовуються на споживання й нагромадження і припадають на одну акцію. Для цього використовується формула
Па=(Пч-Впк)/Q, (8.6)
де Пч — сума чистого прибутку;
Впк — абсолютна сума відсотків за користування позиковими коштами.

Дивідендна віддача акції (Да) характеризує розмір доходу, що спрямовується на поточне споживання акціонерів, тобто виплату дивідендів у розрахунку на одну акцію за ринковою вартістю:
Да = d/Ар, (8.7)
де d — розмір нарахованого дивіденду в національній валюті.

Коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій (Кз) дає змогу , оцінити забезпеченість привілейованих акцій чистими активами емітента, а відтак — розрахувати ступінь захищеності капіталу інвестора. Його величину обчислюють за формулою
Кз = Чак /Qпр , (8.8)
де Чак — вартість чистих активів емітента (акціонерного това­риства);
Qпр — кількість емітованих привілейованих акцій.

Коефіцієнт ліквідності акцій (Кл ) характеризує реальну мож­ливість продажу (розміщення) акцій того чи того емітента (акціо­нерного товариства). Його розраховують як співвідношення за­гального обсягу пропонування акцій (Упроп) і реального обсягу про­дажу акцій (Vпрод ), тобто
Кл =Vпроп /Vпрод (8.9)

Коефіцієнт "пропонування-попиту" (Кп.п.) — це співвідношення цін пропонування і попиту стосовно акцій; обчислюється за фор­мулою
Кп.п. = Ц проп/Цпоп , (8.10)
де Цпроп, Цпоп — відповідно ціна пропонування акцій і попиту на акції.

Коефіцієнт обігу акцій (Ко6) дає змогу визначити обсяг обігу акцій конкретного емітента і є різновидом показника ліквідності. Його можна розрахувати з формули
Коб = Vпрод/Ква. (8.11)

Крім названих показників, економічну ефективність викорис­тання акцій, випущених емітентом, опосередковано можуть харак­теризувати відносні обсяги зростання продажу продукції, що ви­готовляється, та отриманого чистого прибутку стосовно опера­ційних витрат на випуск і розміщення всіх видів акцій за пев­ний проміжок часу. До того ж емітовані та придбані акції для їхніх власників служать добрим спонукальним мотивом до ліпшої пра­ці, оскільки розмір періодично нараховуваних дивідендів на акції прямо залежить від загальної суми отриманого чистого при­бутку.
Кілька показників характеризують ефективність випуску і при­дбання облігацій підприємств та інших суб'єктів господарювання. Основні з них такі:
1) прямий дохід на облігацію;
2) конверсійна премія;
3) коефіцієнт конверсії.
Прямий дохід на облігацію (Д0) визначає залежність відносної величини доходу на облігацію від норми відсотка та ринкової вар­тості облігації. Цей показник обчислюється за формулою
До = Нпр ∙ Он : Ор (8.12)
де Нпр — норма відсотка прямого доходу на облігацію;
Он, Оп — відповідно номінальна й ринкова вартість облігації.

Конверсійна премія (Пк) характеризує величину вигод (збитків) інвестора від конвертації облігацій в акції та обчислюється відпо­відно за формулою
Пк =Арк - Ок, (8.13)

де Арк — ринкова вартість акції на момент випуску конвертова­них облігацій;
Ок — ціна конверсії, тобто ціна, за яку облігація може бути кон­вертованою в акцію.

Коефіцієнт конверсії (Ккон ) показує кількість акцій, що їх мож­на одержати в обмін на конвертовану облігацію. Для його обчис­лення використовується формула
Ккон = Онк/Ок, (8.14)
де Онк — номінальна вартість конвертованої облігації.

За визначення ефективності випуску (реалізації) і використан­ня в системі господарювання інших видів цінних паперів (казна­чейських зобов'язань, ощадних сертифікатів, векселів, приватиза­ційних майнових сертифікатів) застосовуються майже ті самі ме­тодичні засади, тобто зіставляються операційні витрати (ціни) та результати (економічні наслідки) для емітентів і власників. Основ­ним показником рівня ефективності таких цінних паперів служить фінансовий дохід їхніх власників у вигляді певного річного відсот­ка від загальної суми внесених (депонованих) власних грошових коштів або матеріальних цінностей згідно з чинним законодавством України.
Приватизаційні майнові сертифікати, отримані дорослим насе­ленням в установах Ощадного банку України, мають забезпечити відповідний дохід їхнім власникам лише у майбутньому (внаслі­док обміну їх на акції підприємств, котрі перетворюються на відкриті акціонерні товариства).