Загальна характеристика цінних паперів. Цінні папери— це грошові документи, що засві­дчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випустила (емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також мож­ливість передачі грошових прав іншим особам. Цінні папери мо­жуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери пере­даються здебільшого способом повного індосаменту (передатним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), а цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Дуже важливо знати, що цінні папери можна використати для здійснен­ня розрахунків між суб'єктами господарювання або як заставу для забезпечення платежів і кредитів.
Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що зас­відчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і гарантує участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.
Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейовани­ми і простими. Громадяни мають право бути власниками, як пра­вило, іменних акцій. Обіг останніх фіксується в книзі реєстрації ак­цій відповідних товариств. До неї вносяться відомості про власни­ка акцій, час їхнього придбання та кількість у кожного акціонера. Щодо акцій на пред'явника, то реєструється лише їхня загальна кількість.
Привілейовані акції дають власникові переважне право на одер­жання дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Вони можуть ви­пускатися із фіксованим у відсотках від їхньої номінальної вартості розміром щорічного дивіденду. Тоді дивіденди товариство мусить виплачувати в зазначеному розмірі, незалежно від абсолютної ве­личини одержаного прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року буде недостатнім, виплату дивідендів на такі акції треба проводити за рахунок резервного фонду акціо­нерного товариства.

Випуск усіх видів акцій акціонерним товариством здійснюєть­ся в розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна дер­жавного підприємства в разі перетворення останнього на акціонерне товариство. До цього треба додати, що привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства.
Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фіксованого відсотка. Облігації всіх видів роз­повсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах. Випускаються облігації двох видів:
1) облігації внутріш­ньої державної та місцевої позик;
2) облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються або з обмеже­ним обігом.
Облігації внутрішньої державної і місцевої позик випускають­ся на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій має бути зазначення товару (послуги), під який (яку) вони випускають­ся. Облігації, що призначаються для відкритого продажу з наступ­ним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій), повинні мати купонні листки на виплату відсотків.
Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної та місце­вої позик ухвалюють відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві органи влади, а облігацій підприємств — емітент з офор­мленням відповідним протоколом. Підприємства (акціонерні това­риства) можуть випускати облігації на суму не більше 25% від розміру статутного фонду і за умови повної оплати всіх раніше випущених акцій.
Кошти, одержані від реалізації облігацій позичкового характе­ру, направляються відповідно до державного та місцевого бюджетів, а також до позабюджетних фондів місцевих адміністрацій. Випла­та доходу на придбані облігації здійснюється згідно з умовами їхнього випуску. Проте дохід на облігації цільової позики (безвідсоткові облігації) не виплачується. Власникам таких облігацій надається лише право придбати відповідні товари або послуги, під які випущено цей вид цінних паперів. Якщо ціна товару на момент його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, зазначеною в облігації, а коли товар стане дешевшим, власнику виплачується різниця між вартістю облігації та ціною товару.
Казначейські зобов’язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового дохо­ду. Випускаються три різновиди казначейських зобов'язань:
а) дов­гострокові — з терміном чинності від 5 до 10 років;
б) середньострокові — від 1 до 5 років;
в) короткострокові — до одного року.
Рішення про емісію довго- і середньострокових казначейських зо­бов'язань ухвалює Кабінет Міністрів, а короткострокових — Міністерство фінансів України. Ціна продажу казначейських зобо­в'язань встановлюється залежно від часу їхнього придбання в ме­жах строку чинності. Кошти від реалізації казначейських зобов'я­зань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.
Ощадний сертифікат за формою і змістом — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого стро­ку як самого депозиту, так і відсотків на нього.
Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний до­говірний відсоток на визначений термін) або до запитання, імен­ними та на пред'явника. Іменні ощадні сертифікати обігу не підля­гають, їхнє відчуження іншим особам не допускається. Цей вид цінних паперів (як і облігації) фізичні особи можуть придбати тільки за рахунок особистих коштів, а підприємства (організації) — за рахунок чистого прибутку, що залишається в їхньому розпоряд­женні.
Виплата доходу на ощадні сертифікати здійснюється за умови пред'явлення їх для оплати в банк-емітент. Якщо власник ощадно­го сертифікату вимагає повернення депонованих на певний термін коштів раніше за обумовлений строк, то йому виплачується мен­ший відсоток, що узгоджується з власником у момент внесення ї коштів на депозитний рахунок.
Вексель є окремим видом цінних паперів, який засвідчує без умовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють простий і переказний вексель Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після зазначеного строю відповідну суму. Переказний вексель (тратта) — це письмовий на каз векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату) сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у визначений строк. При цьому трасат стає боржником тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши ш ньому свій підпис.
У процесі обігу вексель передається одним держателем іншо­му з допомогою передавального напису — індосаменту. Кожний індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт платіж за векселем. Вексельні зобов'язання можуть бути додатко­во гарантовані за допомогою авалю — вексельного поручництва Своєчасна оплата векселя погашає всі вексельні зобов'язання. У разі відмови від платежу векселедержатель може вчинити судовим позов проти акцептанта. Крім того, якщо вексель не акцептоване або не оплачено, він має право вимагати сплати векселя способом регресу (зворотної вимоги) від інших відповідальних осіб (вексе­ледавця, індосанта, аваліста), солідарне зобов'язаних перед векселедержателем.
В Україні донедавна в обігу перебував особливий вид держав­них цінних паперів, що засвідчував право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації певної частки майна державних підприємств, — приватизаційні папери ( майнові сертифікати ) їхню емісію здійснював Національній банк України, а видачу громадянам України організовували місцеві відділення Ощадного банку України. Згідно з чинним законодавством України видані громадянам приватизаційні майнові сертифікати підлягали обміну на акції вітчизняних підприємств, що приватизувалися.
Сукупність різних видів цінних паперів, що випускаються і перебувають в обігу в Україні, поділяють на три групи. До першої з них належать пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобо­в'язання повернути кошти, Інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їхнім власникам право на участь в управлінні справами емітента та одержання час­тини майна за ліквідації емітента. Друга група охоплює боргові цінні папери, за якими емітент бере на себе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не дають їхнім власникам права на участь в управлінні справами емі­тента. Третю групу становлять похідні цінні папери, механізм обі­гу яких зв'язаний із пайовими борговими цінними паперами та іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.

Формування і функціонування фондового ринку. Фондовий ринок — сфера обігу цінних паперів. Формування і функціонування фондового ринку базуються на певних принципах (табл. 8.1).
Таблиця 8.1.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Соціальна справедливість
Забезпечення створення однакових можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, запобігання дискри­мінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів

• Надійність захисту інвесторів
Створення необхідних умов (соціально-політичних, еко­номічних, правових) для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їхніх майнових прав

• Регульованість
Створення гнучкої та ефективної системи регулю­вання фондового ринку

• Контрольованість
Створення надійно діючого механізму обліку й кон­тролю, запобігання проявам зловживань і злочинності на ринку цінних паперів

• Ефективність
Максимальна реалізація потенційних можливостей фон­дового ринку щодо мобілізації та розміщення фінан­сових ресурсів у перспективні сфери національної еко­номіки

• Правова впорядкованість
Створення розвиненої правової інфраструктури забез­печення діяльності фондового ринку, яка чітко регла­ментує правила поведінки та взаємовідносин його суб'єктів

• Прозорість, відкритість
Забезпечення надання інвесторам повної інформації щодо умов випуску та обігу цінних паперів на ринку, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку

• Конкурентність
Забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових суб'єктів господарювання

Здійснювана державою система регулювання фондового ринку виконує три основні функції:
перша — визначення засадних рис і складових підсистем фон­дового ринку та ролі учасників цього ринку;
друга — формування сприятливого законодавчого поля для учас­ників фондового ринку;
третя — встановлення відповідальності за дії, які можуть при­звести до дезорганізації і руйнування фондового ринку, недобро­совісної конкуренції, шахраювання з фінансовими ресурсами.
Державне регулювання фондового ринку в Україні здійснюєть­ся за кількома напрямами. До найголовніших належать:
1) забез­печення обов'язкового оприлюднення всієї суттєвої інформації про ринок цінних паперів;
2) ліцензування та регулювання діяльності фінансових посередників на фондовому ринку;
3) нагляд за діяль­ністю організованих систем торгівлі цінними паперами;
4) забез­печення прав власників цінних паперів.
Постійне функціонування фондового ринку забезпечують його учасники, а саме:
• емітенти цінних паперів — юридичні особи, які від свого імені випускають цінні папери з метою залучення фінансових ресурсів для свого розвитку. Емітентом цінних паперів може бути також держава (в особі своїх інституціональних органів) та органи місце­вого самоврядування. У такому разі випуск цінних паперів здійснюється для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів та окремих інвестиційних проектів;
• інвестори — фізичні та юридичні особи, у тім числі інституціональні інвестори (інвестиційні й пенсійні фонди, страхові ком­панії тощо), які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери з метою одержати певний дохід (відсотки) чи дочекатись зростання ринкової вартості цінних паперів;
• посередники — юридичні особи, діяльність яких зв'язано з наданням професійних послуг на фондовому ринку емітентів та інвесторів;
• держава, яка визначає умови правового регулювання діяль­ності фондового ринку з метою підтримування його ефективного функціонування та захисту його учасників.
На постійно діючому фондовому ринку як посередники зазви­чай виступають спеціалізовані інституціональні утворення (підприє­мства, організації), банківські установи та інвестиційні компанії.
• Спеціалізовані інституціональні утворення здійснюють посе­редницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, виконую­чи відповідні операції на фондовому ринку з доручення і коштом своїх клієнтів (комісійна та брокерська діяльність) або власним коштом (комерційна дилерська діяльність) з доручення емітента в процесі первинного розміщення цінних паперів. Такі спеціалізо­вані підприємства (організації) можуть надавати й інші послуги щодо цінних паперів (наприклад інвестиційне консультування, уп­равління портфелями цінних паперів, виконання реєстраційних функцій тощо). Вони повинні мати власний капітал, адекватний об­сягу їхніх операцій на фондовому ринку.
• Банківські установи, крім основних функцій фінансово-кредит­ного закладу, мають право здійснювати посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, їм дозволено виконувати операції на фондовому ринку власним коштом і з доручення своїх клієнтів, здійснюючи реєстраційні функції, довірчі операції з цінними папе­рами та надаючи позики, зв'язані з цінними паперами.
• Інвестиційні компанії поєднують функції фінансового посе­редника на ринку цінних паперів та інституціонального інвестора, для якого інвестування в цінні папери є основним джерелом одер­жання доходу.
У країнах з ринковою орієнтацією економіки існують біржовий і позабіржовий ринки цінних паперів, кожний з яких виконує вла­стиві йому функції.
Біржовий ринок цінних паперів уособлюють фондові біржі — спеціалізовані установи, які створюють умови для централізова­ної торгівлі цінними паперами через об'єднання попиту на них і пропонування, а також надання місця, системи та засобів для їхньо­го первинного розміщення і вторинного обігу. У процесі привати­зації майна державних підприємств через фондові біржі може відбуватися первинне розміщення тієї частки їхніх акцій, що реа­лізується за грошові кошти. Через фондові біржі здійснюється також розміщення державних цінних паперів. Варто зазначити, що фондові біржі мають забезпечувати формування максимально спра­ведливої ціни на цінні папери через процедуру лістингу та меха­нізм біржових торгів і цим самим підвищувати довіру інвесторів до них.
З метою сприяння залученню фінансових ресурсів для вироб­ничих підприємств і створення фондової інфраструктури має роз­виватися й цивілізований позабіржовий ринок цінних паперів, що зазвичай являє собою торговельно-інформаційну систему для орга­нізованого продажу цінних паперів з використанням для цього дію­чих товарних бірж. Такий ринок дає змогу розвиватися послугам інвестиційного консультування та управління портфелями цінних паперів, що приваблює передовсім дрібних інвесторів.

Державне регулювання випуску та обігу цінних паперів
Ухвалений Верховною Радою спеціальний Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 року № 475/96-ВР містить відповідні положення щодо
мети і форм державного регулювання ринку цінних паперів, видів професійної діяльності на фондовому ринку й органів, що здійсню­ють державне регулювання випуску та обігу цінних паперів.
У ньому зазначається, що державне регулювання здійснюється з метою:
реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обі­гу цінних паперів;
створення умов для ефективної мобілізації й розміщення фінансових ресурсів учасниками ринку цінних паперів з урахуван­ням інтересів суспільства;
усебічного захисту прав учасників ринку цінних паперів.
До передбачених законодавством форм державного регулюван­ня ринку цінних паперів належать:
прийняття законодавчих і нормативних актів з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;
видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення профе­сійної діяльності на ринку цінних паперів і забезпечення контро­лю за такою діяльністю;
реєстрація емісії цінних паперів та інформація в засобах ма­сової інформації про випуск цінних паперів;
створення системи захисту прав інвесторів і контролю за до­триманням цих прав емітентами цінних паперів;
установлення правил і стандартів здійснення операцій на рин­ку цінних паперів, а також контролю за їх дотриманням;
контроль за процесом ціноутворення на ринку цінних паперів.
На ринку цінних паперів здійснюються конкретні види профе­сійної діяльності, як-от:
1) торгівля цінними паперами;
2) депози­тарна й розрахунково-клірингова діяльність;
3) управління цін­ними паперами, що належать іншим особам;
4) ведення реєстру власників іменних цінних паперів;
5) організація торгівлі на ринку цінних паперів (переважно надання послуг, що безпосеред­ньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з цінних па­перів).
Функції прямого регулювання ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), яка є органом, підпорядкованим Президентові України та підзвітним Верховній Раді України. Вона складається з Голови комісії і шести членів, має відповідний центральний апарат, а також територіальні відділення. ДКЦПФР призначає державних представників на фон­дових біржах, яких уповноважено здійснювати контроль за додер­жанням положень Статуту і правил фондової біржі та які мають право брати участь у роботі керівних біржових органів.
При ДКЦПФР діє Консультативно-експертна рада, яка розроб­ляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів і бере участь у підготовці та обговоренні проектів законодавчих актів. Комісія організує також проведення наукових досліджень з питань функціонування фондового ринку (при Київському національному економічному університеті, зокрема, створено Інститут цінних па­перів і фондового ринку).
З огляду на їхню важливість, варто виокремити дві особливі функції ДКЦПФР: 1) видача дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів; 2) реєстрація випусків цінних паперів.
Здійснення виключної діяльності з випуску та обігу цінних па­перів допускається на підставі дозволу, виданого ДКЦПФР. Дозвіл на здійснення всіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності видається торговцям цінних паперів, які мають попередньо внести у статутний фонд біржі не менше ніж 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для здійснення комісійної діяльності з цінними паперами — не менше ніж 200 неоподатковуваних Порядок реєстрації випуску акцій та облігацій підприємств, а також інформації про їхній випуск визначається ДКЦПФР. Ця Ко­місія веде також загальний реєстр випуску цінних паперів. Цінні папери підлягають реєстрації протягом ЗО днів з дня подання зая­ви з іншими необхідними документами.
Дотримання вимог антимонопольного законодавства стосовно обігу всіх видів цінних паперів контролює Антимонопольний ко­мітет України.