Цілі та особли­вості оцінки нематеріальних активів. У практиці підприємницької діяльності все часті­ше виникають проблеми, пов'язані з оцінкою вар­тості нематеріальних активів. Названа оцінка, зок­рема, необхідна за таких обставин :
приватизація або відчуження нематеріальних активів дер­жавою;
включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;
визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;
оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повно­го обліку всіх активів підприємства;
розв'язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об'єкти інтелектуальної власності;
здійснення фінансової звітності підприємств;
оцінка застави під отримуваний кредит;
визначення збитків від порушення прав на об'єкти інтелекту­альної власності;
організація франчайзингу тощо.

Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини майна підприємства відображують особливості їхньої оцінки. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлено:
1) різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;
2) різними способами їхньої появи на підприємстві;
3) різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;
4) імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.
Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нема­теріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандар­ти оцінки майна (МСО). Ці стандарти були розроблені Міжнарод­ним комітетом зі стандартів оцінки майна (ТІАVSC) і набрали чин­ності з 1994 р.
Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:
1) обстеження нематеріальних активів;
2) правова експертиза;
3) з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповід­ного методу (методів) оцінки вартості;
4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;
5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;
6) підготовка звіту про оцінку.
На етапі обстеження нематеріальних активів необхідно пере­свідчитися в наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами об­ліку. Такими носіями можуть бути письмовий і (або) образотвор­чий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчес­тери ЕОМ, аудіо- та відеокасети, CD-ROM та інші носії об'єктів інтелектуальної власності.
На етапі правової експертизи необхідно ідентифікувати права на об'єкти інтелектуальної власності, тобто пересвідчитися в наяв­ності документів, що підтверджують законне володіння майнови­ми правами (патенти, свідоцтва, ліцензійні договори, договори за­мовлення на створення об'єктів інтелектуальної власності, контрак­ти або авторські ліцензійні договори тощо).
На третьому етапі залежно від мети оцінки, правової ситуації, інших факторів необхідно з'ясувати тип вартості, що визначається. У вітчизняній практиці оцінки нематеріальних активів використо­вуються в основному два типи вартості: інвентарна та ринкова. , Інвентарна використовується для інвентаризації, бухгалтерського | обліку та постановки майна на баланс підприємства, а ринкова —
для визначення розмірів платежів за комерційного використання майна. Методи оцінки вартості визначаються типом вартості, а та­кож тим, для чого таку оцінку призначено і як планується викорис­тати її результати.
На четвертому етапі залежно від типу вартості й вибраного методу здійснюється формування відповідної інформаційної бази для проведення оцінки. Перелік необхідної інформації, зокрема, включає:
§ характеристики об'єктів інтелектуальної власності або то­варів, виготовлених з використанням таких об'єктів (технічні, спо­живчі, експлуатаційні та екологічні показники), за необхідності в порівнянні з аналогічними або конкуруючими;
§ джерела отримання прибутків від використання об'єктів інте­лектуальної власності (збільшення обсягів реалізації конкретних видів або всієї продукції, виготовленої з використанням об'єктів інтелектуальної власності; підвищення ціни залежно від якості про­дукції; економія у виробництві за використання об'єктів інтелек­туальної власності; виручка від продажу (переуступлення) майно­вих прав або продажу ліцензій тощо);
§ опис ринку об'єктів інтелектуальної власності (галузі й на­прямки застосування об'єктів інтелектуальної власності за функці­ональними ознаками і (або) способом застосування, географія збуту, місткість ринку збуту тощо);
§ витрати, пов'язані з придбанням прав і використанням об'єктів інтелектуальної власності (на придбання майнових прав; на використання у виробництві й організації випуску товарів, на правову та інші види охорони; на страхування ризиків здійснення проектів із використанням об'єктів інтелектуальної власності тощо);
§ собівартість і ціна одиниці товару з використанням об'єктів інтелектуальної власності;
§ ризики, що пов'язані з придбанням прав і використанням об'єктів інтелектуальної власності;
§ чистий прибуток від використання об'єктів інтелектуальної власності.
Звіт (або акт) про оцінку вартості нематеріальних активів — це офіційний документ, який складається в установленому порядку за результатами оцінки і містить:
§ вступ, що в ньому викладено мету оцінки, підстави для про­ведення оцінки, відомості про оцінювача, зазначено дату оцінки;
§ опис об'єктів інтелектуальної власності, що оцінюються, відо­мості щодо їхньої правової охорони, дані про строки, регіони та сфери дії прав;
§ характеристику видів вартості конкретних об'єктів інтелек­туальної власності;
§ обґрунтування методу оцінки;
§ аналіз зібраної інформації з посиланням на джерела її отримання;
§ повний розрахунок оцінки вартості нематеріальних активів, а також обмеження щодо застосування отриманого результату;
§ інші потрібні відомості щодо оцінки.

Методи оцінки вартості немате­ріальних активів
За визначення вартості окремих об'єктів інтелек­туальної власності та нематеріальних активів у цілому, так само, як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, відповідно до міжнародних стандартів оцінки ви­користовують три основні підходи: витратний, прибутковий (дохід­ний), ринковий. У межах кожного з цих підходів, у свою чергу, мож­на виділити кілька конкретних методів оцінки вартості нематері­альних активів.
Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.
Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріаль­них активів визначається за бухгалтерською звітністю підприєм­ства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на вели­чину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:
v виявляються всі фактичні витрати, пов'язані зі створенням, придбанням або запровадженням об'єкта інтелектуальної власності;
v витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки;
v визначається нарахована величина амортизації об'єкта інте­лектуальної власності;
v вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.
Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максималь­на вартість певного нематеріального активу визначається мінімаль­ною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогіч­ної корисності або аналогічної споживної вартості.
Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікаль­них нематеріальних активів є метод відновної вартості. Віднов­на вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, роз­рахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньо галузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.
Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що еко­номічна цінність конкретного активу на поточний момент обумов­лена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дискон­тування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків.
Процедура оцінки вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутків складається з таких етапів:
виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що його дає відповідний актив;
визначення ставки капіталізації чистого прибутку;
розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.
Реалізація методу дисконтування майбутніх грошових потоків передбачає:
оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об'єкта інтелектуальної власності і ве­личину амортизації цього об'єкта;
визначення ставки дисконтування;
розрахунки сумарної поточної вартості майбутніх прибутків;
додавання до отриманого результату вартості об'єкта інте­лектуальної власності, приведеної до поточного періоду.
Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів ре­алізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.
Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю ана­логічних об'єктів, які були реалізовані на ринку. За використання методу порівняльного аналізу продажу:
збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об'єктів інтелектуальної власності;
визначають перелік показників, за якими порівнюють об'єкти інтелектуальної власності;
коригують фактичні ціни угод щодо об'єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;
визначають вартість об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реаль­ними угодами.
Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визна­чається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної влас­ності. Насправді ж цю частину підприємство залишає в себе. Цю частину виручки і вважають додатковим прибутком, який ство­рюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових по­токів, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.
Нематеріальні активи підприємства також підлягають аморти­зації. Норму амортизаційних відрахувань установлює підприємство залежно від строку використання окремого виду нематеріальних активів. Стосовно нематеріальних активів, щодо яких неможливо встановити період використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10%.