Поняття та види. Визначальною рисою сучасного пе­ріоду розвитку всіх без винятку роз­винених країн є зростання в суспільному виробництві ролі науково-технічних знань та інших результатів творчої діяльності людини. Вико­ристання накопиченого капіталу знань веде до суттє­вих змін у характері функціонування підприємств та організацій. Значення фізичних товарів і обладнання поступово зменшується, тоді як значення послуг і не­матеріальних ресурсів неухильно зростає.
За природою свого походження нематеріальні ре­сурси виникають або завдяки новим, унікальним знан­ням у будь-якій формі, або через рідкісність ресурсів (природну чи організовану). В обох цих випадках не­достатність ресурсів (унаслідок унікальності чи на­явності в обмеженій кількості) сприяє появі ренти. Використання таких ресурсів або робить їхніх влас­ників єдиним виробником певної продукції, або за­безпечує зменшення витрат проти інших виробників. Отже, нематеріальні ресурси багато важать у підви­щенні конкурентоспроможності діючих підприємств. За умов насиченості ринку різноманітними товарами підприємство-виробник повинно вдосконалювати можливості пропонування, просування та реалізації своїх товарів або послуг. Дійовим інструментом кон­куренції у цьому разі може бути використання нема­теріальних ресурсів. Наприклад, володіння ліцензією надає її власникові виключне право використання пев­ного технічного досягнення, а тому забезпечує йому відповідні конкурентні переваги. Зареєстроване зазначення походження товару завжди гарантує споживачу особливі, елітарні, а іноді унікальні властивості товару, що також підвищує конкурентоспроможність останнього.
Відтак необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства в ринковій економіці є ефективне використан­ня його власних так званих нематеріальних ресурсів.
Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду. Відмітними рисами цих ресурсів є брак матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їхнього використання.

Поняття «нематеріальні ресурси» використовується для харак­теристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності. Інтелек­туальна власність у широкому розумінні — це юридична катего­рія, яка застосовується для:
визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);
позначення належності таких результатів творчої праці відпо­відним суб'єктам творчої діяльності;
закріплення за цими суб'єктами особистих немайнових і май­нових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.
У складі об'єктів інтелектуальної власності виокремлюють:
1) об'єкти промислової власності. З-поміж об'єктів промисло­вої власності окремо також виділяють так звані засоби індивідуа­лізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними про­дукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове наймену­вання, зазначення походження товарів);
2) об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами;
3) інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності.
Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності (1883 р.) до об'єктів цієї власності належать винаходи, корисні мо­делі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товарів, а також спо­соби захисту від недобросовісної конкуренції.
Стокгольмська конвенція (1967 р.) включає в поняття «інтелек­туальна власність» права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяль­ності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних по­значень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.
Поняття «промислова власність» розуміють у найширшому зна­ченні і застосовують не тільки щодо промисловості й торгівлі, але також і щодо сільськогосподарського виробництва, добувної промис­ловості та всіх продуктів промислового чи природного походження.
Об'єкти проми­слової власності. З-поміж об'єктів промислової власності централь­не місце належить винаходам. Винахід — це результат творчої діяльності люди­ни в будь-якій галузі технології. Об'єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.
Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об'єктом винаходу. До них, зокрема, належать:
пристрій — машина, механізм, прилад тощо, які характери­зуються наявністю конструктивних елементів та зв'язків між ними, їхнім взаємним розташуванням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;
речовина — індивідуальні хімічні сполуки, композиції (спо­луки, суміші, розчини, сплави тощо), продукти ядерного перетво­рення, які характеризуються якісними й кількісними ознаками;
штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин — спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, фаги, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо.
До способів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою інших матеріальних об'єктів. Спосіб характеризується наявністю дій або сукупності дій, поряд­ком їхнього виконання в часі.
Отже, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Пропозиції, що їх сформульовано у вигляді загальної по­становки завдання або у вигляді ідеї, не можуть бути кваліфіковані як винахід. Зокрема, не визнаються винаходами відкриття, наукові теорії, математичні методи, методи організації та управління гос­подарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, програ­ми для обчислювальних машин, топології інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин тощо.
Для визначення патентоспроможності винаходу в Україні вико­ристовуються такі критерії:
новизна винаходу. Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки, тобто коли з-поміж відомостей, які стали загальнодоступними в світі до дня подачі заявки на винахід, не ви­явлено засобу з ознаками, ідентичними всім ознакам формули да­ного винаходу;
наявність винахідницького рівня. Винахід має винахідниць­кий рівень, якщо для фахівця він не випливає сам собою з рівня техніки, тобто коли досі не було виявлено рішень, які мають озна­ки, що збігаються з головними ознаками даного винаходу;
промислова придатність винаходу. Винахід визнається промислово придатним, якщо його можна використати (багаторазо­во відтворити) в промисловості або в іншій сфері діяльності. При цьому безпосередня утилітарна корисність винаходу не є обо­в'язковою умовою (винахід не обов'язково має бути викорис­таний).
Корисна модель — це результат творчої діяльності людини, об'єк­том якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.
Корисні моделі відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що їхнім предметом є тільки конструктивне вирішен­ня пристрою (просторова композиція, взаємне розташування еле­ментів пристрою, його форма). Це означає, що речовини, штами мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин, а також спосо­би не можуть бути визнані корисними моделями. За законами Украї­ни корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо » вона є новою (не є частиною рівня техніки) і промислово придат­ною (тобто придатною для відтворення промисловими засобами).
Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяль­ності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для * задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (рисунок) або ком­бінованим.
За своєю сутністю промисловий зразок — це нове художньо-конструктивне вирішення виробу, в якому досягається єдність тех­нічних та естетичних властивостей. Не підлягають охороні як про­мислові зразки: об'єкти архітектури, промислові гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких і тому подібних речовин.
Художньо-конструктивне вирішення виробу визнається промис­ловим зразком і забезпечується правовою охороною за умов його новизни та промислової придатності. Промисловий зразок є новим, якщо сукупність його суттєвих ознак, що визначають естетичні та (або) ергономічні особливості виробу, не стала загальнодоступною у світі до дня фіксації його пріоритету. Промислова придатність означає, що промисловий зразок може бути багаторазово відтворе­ний через виготовлення відповідного виробу.
Товарними знаками та знаками обслуговування (в українсько­му законодавстві — знаки для товарів і послуг) вважаються ори­гінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб. Го­ловне завдання товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку. Товарний знак при цьому виконує од­ночасно дві функції: рекламування товару та гарантування його якості.
Використання таких знаків дає можливість споживачу швидко знайти та ідентифікувати потрібний йому товар. Тому товарний знак розміщують на самому товарі або його упаковці. Товарний знак використовують також у рекламі, друкованих виданнях, на офіцій­них бланках підприємств тощо.
Товарний знак є вказівкою для споживача, тому власник товар­ного знака несе відповідальність за якість своїх виробів як у про­цесі реалізації, так і на етапі споживання.
Елементи знака для товарів і послуг можуть бути:
словесними (слова, сполучення літер, лексичний образ);
зображувальними (зображення живих істот, різноманітних предметів, фігур будь-яких форм, кольорових плям тощо);
об'ємними (тривимірні об'єкти, фігури та комбінації ліній і фігур);
з використанням інших позначень або їхніх комбінацій, ви­конаних у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

Основними вимогами до знаків для товарів і послуг є:
1) їхня новизна (новизна товарного знака розглядається сто­совно сфери його використання, тобто переліку товарів, які він охороняє, і часу його дії, тобто терміну чинності даного товар­ного знака);
2) оригінальність (товарний знак має суттєво відрізнятися від уже зареєстрованих і відомих позначень);
3) охоронопридатність, тобто можливість їхньої офіційної реє­страції.
Правовій охороні підлягають знаки, які не порушують суспіль­них інтересів, принципів гуманності та моралі та на які не поши­рюються обмеження щодо надання правової охорони. В українсь­кому законодавстві є достатньо широкий перелік позначень, котрі не підлягають реєстрації як знаки для товарів і послуг. Зокрема, до таких належать позначення, які:
зображують державні герби, прапори та емблеми, офіційні назви держав, скорочені або повні найменування міжнародних між­урядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки;
не мають розрізняльної здатності (неспроможні породити в споживача асоціативні образи, достатні для ідентифікації товару та його виробника), які є загальновживаними, які є оманливими або такими, що можуть завести в оману щодо товару (послуги) або осо­би, котра його виробляє (надає);
є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими, фірмовими найменуваннями, найменуваннями місця походження товару, що належать іншим особам;
відтворюють промислові зразки, назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них без згоди власників авторського права, прізвища, імена, портрети, факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди.
Зазначення походження товару як об'єкт промислової власності може бути двох видів: просте та кваліфіковане.
Просте зазначення походження товару — це будь-яке словесне чи зображальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередко­вано вказує на географічне місце походження товару. При цьому під географічним місцем розуміють будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.
Поняття «кваліфіковане зазначення походження товару» охоп­лює (об'єднує) такі терміни:
назва місця походження товару;
географічне зазначення походження товару.
Назва місця походження товару — це назва географічного місця, котра вживається як позначення в назві товару, що походить із зазна­ченого географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географі­чного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фак­тором.
Географічне зазначення походження товару — це назва геогра­фічного місця, котра вживається як позначення в назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репута­цію або інші характеристики, в основному зумовлені характерни­ми для даного географічного місця природними умовами чи людсь­ким фактором або поєднанням таких.
Просте зазначення походження товару дає лише загальне уяв­лення про дійсне місце походження товару. Кваліфіковане зазна­чення походження товару виокремлює з-поміж великої кількості товарів такі, котрі мають особливі властивості, особливі якості, зумовлені географічною специфікою місця його виробництва, тоб­то воно вказує на безпосередню залежність властивостей товару від місця його походження.
Метою реєстрації зазначення походження товару є захист тако­го найменування, запобігання його використанню для інших товарів. Тому основними ознаками зазначення походження товару поряд з назвою певної місцевості є:
географічне середовище, яке охоплює специфічні природні умови та (або) людські фактори;
наявність у товарі особливих властивостей, які вирізняють його з-поміж інших однорідних товарів;
обов'язкова об'єктивна залежність особливих властивостей товару від географічного середовища.
Не визнається зазначенням походження товару позначення, яке, хоча і містить назву географічного об'єкта, але є загальновжива­ним щодо товарів певного виду і яке не пов'язане з місцем його виготовлення. Забороняється використовувати зазначення похо­дження товару в перекладі або в поєднаннях зі словами «рід», «тип», «імітація», оскільки це може ввести споживачів в оману щодо місця походження та особливих властивостей товару.
Фізична або юридична особа, яка зареєструвала зазначення по­ходження товару, одержує право на його використання в реклам­них цілях через розміщення на відповідному виробі, його упаковці, у проспектах та іншій товарно-супровідній документації.
Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії, тощо) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність.
Фірмове найменування використовується для розпізнавання підприємств і виокремлювання їх з-поміж інших. На відміну від знаків для товарів і послуг, які уможливлюють ідентифікацію кон­кретних товарів та послуг даного підприємства, фірмове наймену­вання вказує на підприємство як таке, без будь-яких посилань на товари та послуги, які воно постачає на ринок, та характеризує ре­путацію і становище підприємства в цілому.
Недобросовісною конкуренцією вважаються будь-які дії в кон­куренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкурен­цією вважаються дії, пов'язані:
1) із неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання (використання чужих позначень, рекламних мате­ріалів, упаковки; товарів іншого виробника; копіювання зовніш­нього вигляду виробу; порівняльна реклама);
2) зі створенням перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренції та використанням неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація суб'єкта; купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; намовляння до бой­коту суб'єкта господарювання; намовляння постачальника до дис­кримінації покупця; намовляння до розірвання договору з конку­рентом; підкуп працівника постачальника або покупця);
3) із неправомірним збиранням, розголошенням та використан­ням комерційної таємниці, включаючи й намовляння до розголо­шення комерційної таємниці.

Об'єкти, що охоро­няються автор­ським правом та суміжними правами. До об'єктів, що охороняються авторським пра­вом, належать як оприлюднені, так і неоприлюд­нені твори в галузі науки, літератури і мистец­тва незалежно від їхнього призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, пропаганда, розваги тощо), котрі існують у таких об'єктивних формах:
письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо);
усній (оприлюднені виступи, лекції, промови, проповіді тощо);
образотворчій (ілюстрації, картини, схеми, кіно-, відео-, фотокадри тощо);
об'ємно-просторовій (скульптури, моделі, архітектурні фор­ми тощо);
в інших формах.
Авторське право не поширюється на:
1) офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішен­ня, інструкції тощо);
2) державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки);
3) твори народної творчості;
4) повідомлення про новини дня, поточні події, що мають ха­рактер звичайної прес-інформації;
5) ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, раціоналізаторські пропозиції;
6) твори, термін дії авторського права на які закінчився.
Під комп'ютерною програмою розуміють об'єктивну форму подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечен­ня функціонування електронних обчислювальних машин. Конкрет­но — це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. По­няття «комп'ютерна програма» охоплює операційні системи і при­кладні програми, виражені у вихідному або об'єктному коді, вклю­чаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одер­жані внаслідок розробки комп'ютерної програми.
Авторське право поширюється на будь-які програми як опри­люднені, так і неоприлюднені, подані в об'єктивній формі, неза­лежно від їхнього матеріального носія, призначення чи якості. По­няття «комп'ютерна програма» не поширюється на бази даних.
Правовій охороні не підлягають ідеї та принципи, на яких побу­довано комп'ютерні програми, включаючи принципи організації інтерфейсу, алгоритму та мов програмування.
Розширення сфери використання засобів обчислювальної тех­ніки, необхідність розв'язування все складніших задач обумовлю­ють постійне зростання кількості програмних продуктів та витрат на їхнє створення. Вартість програмного забезпечення проти вар­тості технічних засобів ЕОМ невпинно зростає, а самі вони стають важливим об'єктом комерційних відносин.
Базою даних називається сукупність даних, матеріалів або творів, систематизованих у формі, яку читає машина.
Авторське право поширюється на будь-які бази даних, подані в об'єктивній формі, які є результатом творчої праці з підбору та організації даних, незалежно від їхнього матеріального носія, при­значення чи достоїнства.
Бази даних охороняються незалежно від того, чи є відомості, які вони містять, об'єктами авторського права. Але авторське пра­во на базу даних визнається тоді, коли кожний із творів, включених до складу цієї бази даних, є об'єктом авторського права.
Правова охорона не поширюється на ідеї та принципи, покла­дені в основу бази даних або будь-якої з її частин.
Топологією інтегральної мікросхеми називається зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукуп­ності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.
Умовою правової охорони топологій інтегральних мікросхем є їхня оригінальність, тобто випадок, коли сукупність їхніх елементів не є загальновідомою розробникам та виробникам інтегральних мікросхем на дату створення цих конкретних схем, або коли су­купність загальновідомих елементів у цілому задовольняє умову оригінальності.
Правова охорона не поширюється на ідеї, способи, технологію або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топології.
Суміжні права — це права, які примикають (прилягають) до авторського права, є похідними від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види:
1) права виконавців;
2) права виробників фонограм;
3) права організацій мовлення.
Умови надання охорони суміжних прав відповідають їхнім видам. Права виконавців охороняються, якщо:
1) виконання вперше мало місце на території України;
2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється зако­ном;
3) виконання не зафіксоване на фонограмі, але включене в пе­редачу організації мовлення, що охороняється законом.
Права виробників фонограм охороняються, якщо:
1) виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;
2) фонограму вперше оприлюднено на території України;
3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.
Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють пе­редачі з передавачів, розміщених на терені України.

Інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності. Результати творчої діяльності людини, які не на­лежать до об'єктів промислової власності та об'є­ктів, що охороняються авторським та суміжними правами, утворюють групу так званих нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності.
Раціоналізаторська пропозиція — це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Раціо­налізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення ви­користовуваної техніки (машин, агрегатів, пристроїв), продукції, що виготовляється, способів контролю, спостереження й дослі­дження, техніки безпеки, а також пропозиції, які сприяють підви­щенню продуктивності праці, ефективнішому використанню енергії, обладнання, матеріалів.
За своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, є технічними рішеннями, але відрізняються від останніх мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, сказати б, «місцеву» новизну, є новою щодо техніки і технології, яка використовується на даному підприємстві, незалежно від того, чи відоме це технічне рішення ще деінде, чи ні.
Економічне значення раціоналізаторських пропозицій полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень вироб­ництва на підприємстві. Технологія виробництва, як правило, за­лишається незмінною протягом відносно тривалого періоду. За умови швидких темпів науково-технічного прогресу все частіше з'являються нові технологічні процеси та більш досконале облад­нання. У зв'язку з цим періодично виникає потреба модернізації діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів, що і є об'єктом раціоналізаторських пропозицій.
Під «ноу-хау» заведено розуміти не захищені охоронними доку­ментами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично ви­користані в наукових дослідженнях та розробках, за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забез­печуючи певні переваги їхньому власникові.
Термін «ноу-хау» походить від англійського виразу «знати як зробити». До «ноу-хау» належать також не запатентовані з різних причин винаходи. Об'єктами «ноу-хау» можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції тощо. Важливою ознакою «ноу-хау» є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час.
Комерційна таємниця — це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і роз­голошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-тех­нічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків.