Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліп­шого використання діючих основних фондів підприємств. Ці про­цеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належно­го технічного рівня кожного підприємства, а з іншого—дають змо­гу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвес­тиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок ско­рочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробниц­тва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Показники ефективності. Система показників, яка може вичерпно харак­теризувати ефективність основних фондів, охоп­лює два блоки: перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; дру­гий— показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в само­стійну групу показників відтворення засобів праці, які характери­зують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо вплива­ють на ступінь ефективності використання застосовуваних у ви­робництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчис­лення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтво­рення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визна­чається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття – відно­шенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних по­казників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методо­логічно більш правильним.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення ха­рактеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з ек­сплуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Ре­альний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й пере­дачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на ба­ланс іншого.
Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтен­сивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основ­них фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нор­мативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності викорис­тання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками
узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потре­бують лише деякі, а саме:
• коефіцієнт змінності роботи устаткування — відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;
• напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);
• коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — від­ношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до техні­чної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.
З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використову­ваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визна­ти досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологіч­но правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта вико­ристання календарного фонду часу і максимальної змінності ро­боти устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної трива­лості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фон­ду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6). Напрямки інтенсифікації відтворення. Протягом останніх років на більшості під­приємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відпо­відно 5—6 та 2—3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт еконо­мічного спрацювання досягає 50—55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізич­но спрацьованих і технічно застарілих його одиниць. Саме цим пе­редовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підви­щення ефективності відтворення основних фондів, зростання тех­нічного рівня застосовуваних засобів праці. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:
• усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою макси­мально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устатку­вання, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закін­чених (технологічно зв'язаних) систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготов­лялись або імпортувались з інших країн;
• зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних на­прямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку пере­довсім наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виро­бництва на підприємствах різних галузей народного господарства;
• докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проек­тування — виробництво — розподіл — запровадження — експлуа­тація нової техніки);
• дотримання кожним підприємством власної стратегії техніч­ного, організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих виробничих об'єктів; різке збільшення мас­штабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики оди­ничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного ком­плексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємств;
• створення ринкового економічного механізму країни, спромо­жного забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управлі­ння виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних та організаційних но­вацій (нововведень).
Практична реалізація перелічених головних напрямків інтен­сифікації відтворювальних процесів потребує не лише актив­ної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, а й мобі­лізації великих власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної державної підтримки, без­посередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.
Способи ефективного використання основних фондів
Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва про­дукції. Кількість же виробленої продукції за наяв­ного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткуван­ня протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого — від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого ви­користання основних фондів підприємства можна умовно поділити на дві групи:
1) збільшення екстенсивного завантаження;
2) підви­щення інтенсивного навантаження.
Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.
По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устатку­вання обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продук­тивності практично не є такими обмеженими.
По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як пра­вило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтен­сивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за ра­хунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економіч­ного ефекту.
Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробни­чого устаткування є максимально можливе скорочення його про­стоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15—20% загального його парку, а внутрішньо-змінні простої ста­новлять 10—15% робочого часу. Це спричиняється: неузгоджені­стю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадов­ільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи тих професій; пе­ребоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенер­гією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо.
Для підприємств ряду галузей індустрії, і передовсім машино­будування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення ко­ефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устатку­вання до раціонального рівня (1,7—1,8), то можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.
Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промис­лових підприємствах України є дуже значною (кілька десятків ти­сяч одиниць), а також виведення з експлуатації зайвого й неефек­тивно використовуваного устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунка­ми, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондо­віддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народ­ного господарства на 10—15 і більше відсотків.
Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного вико­ристання основних фондів має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4—6% і модернізувати 6— 8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці. До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктив­ності устаткування за одиницю часу, належать також запроваджен­ня нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприє­мствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертер­ного методу виплавляння сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску — у хімічній про­мисловості; обробка металу тиском, точні методи литва — у ма­шинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колош­ником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину.
Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресив­них форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціа­лізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і ротор­но-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високо­продуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спе­ціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготов­лення конструктивно й технологічно однорідних деталей на пото­кових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20—30%.
Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів можна реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними ви­біркового обстеження кількасот підприємств різних галузей про­мисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння ви­робничих об'єктів становить 5—6 років. Проте технічно та еконо­мічно обґрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об'єктів на підприє­мствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної — за один рік і навіть швидше.
За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання основних фондів, усього майна підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії станов­лення й розвитку.
Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка
великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньо­економічної діяльності тощо.