Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створювати­ся і функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень): 1) добровільні; 2) інституціональні.
Підприємства (організації, фірми) мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерцій­ну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.

Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об'єднання:
• асоціації—- найпростіша форма договірного об'єднання під­приємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у ви­робничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);
• корпорації — договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комер­ційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централі­зованого регулювання діяльності кожного з учасників;
• консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасни­ками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутникового зв'язку);
• концерни — форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю; об'єднання від­бувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один кон­церн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (про­мисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, стра­хова справа). Після створення концерну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фі­нансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється ме­режа міжнародних концернів;
• картелі — договірне об'єднання підприємств (фірм) переваж­но однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовленої продукції;
• синдикати — організаційна форма існування різновиду кар­тельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників че­рез створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу од­ного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватись заку­півля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднан­ня підприємств є характерною для галузей з масовим виробницт­вом однорідної продукції;
• трести — монополістичне об'єднання підприємств, що рані­ше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарсь­кий комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності;
• холдинги (холдингові компанії) — специфічна організаційна форма об'єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосе­редньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших під­приємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право ви­рішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.
• фінансові групи — об'єднання юридичне та економічно само­стійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.
Нині основними формами добровільних об'єднань підприємств (фірм, організацій) дедалі більше стають концерни, корпорації та фінансові (промислово-фінансові) групи.
В Україні поряд із добровільними створюються й функціонують так звані інституціональні об’єднання, діяльність яких започатко­вується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До таких належать ви­робничі, науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торго­вельні та інші подібні об'єднання (комплекси, центри), що інтегру­ють стадії створення (проектування), продукування, реалізації та післяпродажного сервісного обслуговування виробів тривалого ви­користання. У народному господарстві України функціонують по­тужні державні корпорації, створені на базі колишніх вузько галузевих міністерств (наприклад державна корпорація «Укрбудматеріали»). Інституціональні міжгалузеві об'єднання підприємств та організацій створюються і діють під різноманітними офіційними назвами в агропромисловому комплексі, будівництві, житлово-ко­мунальному господарстві та інших взаємозв'язаних секторах еко­номіки України. До таких інтеграційно-організаційних утворень за­стосовуються економічні методи управління корпоративного харак­теру, які належним чином корелюють з методами управління пер­винними ланками (підприємствами, фірмами, компаніями) відпо­відних виробничо-господарських систем.