Напрямки діяльності взаємозв'язані й у сукупності характеризу­ють ту чи ту стратегію функціонування й розвитку підприємства, механізм його господарювання. Підприємство (фірма) має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює всі напрямки його (її1) діяльності. З великої кількості юридичних актів визначаль­ними є Закон України «Про підприємства в Україні», статут підприє­мства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства (фірми).
Закон про підприємства. Закон «Про підприємства в Україні», який регла­ментує діяльність різних видів підприємств, ух­валено сесією Верховної Ради України 27 березня 1991 р. Пізніше до нього вносились окремі зміни. Цей Закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхньо­го створення й ліквідації, механізм здійснення ними підприємниць­кої діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарю­вання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою. Ос­новні положення цього закону (суть його розділів) відображено на рис. 1.3.3 метою правильного їх розуміння варто пояснити найбільш принципові з них.
• Створення, реєстрація, ліквідація та реорганізація підпри­ємства. Будь-яке підприємство може бути створене: 1) відповідно до рішення власника (власників) майна чи вповноваженого ним (ними) органу, організації-засновника; 2) унаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством; 3) через виокремлювання зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішення їхніх трудових колективів і за згодою власника майна (уповнова­женого органу). Підприємство має право створювати свої філії (представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними й розрахунковими рахунками в банку.
Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за місцем перебування у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів за певну плату. Для цього підприємство подає органу місцевої влади заяву, рішення засновника про створення, статут та інші визначені Кабінетом Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію повідомляються Міністерству еко­номіки і Держкомітету статистики, саме підприємство заноситься до державного реєстру України згідно зі своїм ідентифікаційним цифровим кодом.
Підприємство може бути ліквідоване (реорганізоване) у випад­ках: прийняття відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створюваною власником або вповноваже­ним ним органом, а за банкрутства —- судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в пресі з визначенням строків претензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розраховуватись з кре­диторами, скласти й передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з момен­ту виключення його з державного реєстру України.
• Загальні принципи управління підприємством і само­врядування трудового колективу. Управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на засаді поєднання прав власника майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосе­редньо або через уповноважені ним органи. Управлінські права можуть бути делеговані раді підприємства (правлінню). Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (кон­ференція) власників майна, а виконавчі функції здійснює правління.
Підприємство самостійно визначає структуру управління, вста­новлює штати функціональних, виробничих та інших підрозділів. Власник безпосередньо наймає (призначає, обирає) керівника підприємства. З керівником укладається контракт (договір, угода), що визначає строки найму, права, обов'язки і відповідальність, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади. Керів­ник призначає на посаду й звільняє з неї своїх заступників, керівників і спеціалістів структурних підрозділів підприємства.
Трудовий колектив підприємства діє (господарює) за принципа­ми самоврядування. Це означає, що він має конкретні повноважен­ня щодо вирішення широкого кола питань з господарської та со­ціальної діяльності підприємства. Зокрема трудовий колектив з пра­вом найму працівників розглядає, затверджує або бере участь у вирішенні питань, що стосуються: проекту колективного догово­ру; надання соціальних пільг певним категоріям персоналу; моти­вації продуктивної праці, клопотання про представлення праців­ників до урядових нагород. Трудовий колектив підприємства, де частка держави або місцевого органу влади у вартості майна пере­вищує 50 відсотків, має право спільно із засновником або власни­ком розглядати зміни у статуті підприємства й доповнення до ньо­го, визначати умови найму керівника підприємства; приймати рішення про здачу підприємства в оренду, його вступ до якогось добровільного об'єднання або вихід з нього, про створення нових підприємств на базі окремих структурних підрозділів.

Формування й використання майна підприємства. Майно підприємства становлять матеріальні активи та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в його само­стійному балансі і яке належить підприємству за правом власності або повного господарського відання (володіння, користування і роз­поряджання ним на свій розсуд). Джерелами формування майна підприємства служать: грошові й матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції, інших видів господарської діяль­ності, від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; ка­пітальні вкладення, дотації з державного й місцевого бюджетів; над­ходження від роздержавлення та приватизації власності або від придбаного майна іншого підприємства (організації); безплатні або доброчинні внески підприємств, організацій та окремих громадян.
Підприємство, якщо інше не передбачене його статутом, має право (з дозволу власника) продавати, здавати в оренду, обмінюва­ти, передавати безплатно в тимчасове користування іншим підприє­мствам і громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності. Воно може також випускати й продавати власні цінні па­пери, купувати їх у інших юридичних осіб. Підприємству дозво­ляється за певну плату або на пільгових умовах володіти користуватися землею та іншими природними ресурсами. При цьому його обов'язком є своєчасне здійснення природоохоронних заходів (зде­більшого власним коштом). Уразі банкрутства підприємства фінан­сування таких заходів провадиться за рахунок коштів від продажу його майна, а за браком таких — з бюджету відповідного органу місцевої влади або держави.
Підприємницька (господарсько-економічна) діяльність. Кожне підприємство самостійно планує свою діяльність і визна­чає перспективи (стратегію) розвитку, виходячи з попиту на про­дукцію, що виробляється (роботу, послуги, що виконуються), та необхідності постійного збільшення власного зиску, а також здійснює матеріально-технічне забезпечення виробництва через систему прямих угод (контрактів) з постачальниками або за посе­редництвом торгових бірж. Воно реалізує вироблену продукцію через прямі угоди зі споживачами, державне замовлення (у разі існування такого), через мережу бірж і власних торговельних підприємств за цінами (тарифами), котрі воно встановлює само­стійно, або за цінами договірними, регульованими державою чи вільними (ринковими).
На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарсько-економічної діяльності є при­буток (дохід). Порядок використання останнього визначає власник (власники) підприємства або вповноважений ним (ними) орган. Державний вплив на вибір напрямків використання прибутку (до­ходу) здійснюється через систему податків, податкових пільг, різних економічних санкцій. У випадках, передбачених статутом підпри­ємства, певна частина чистого прибутку може передаватися у власність членів трудового колективу. За умови зовнішньоеконо­мічної діяльності підприємства частину прибутку (доходу) станов­лять валютні кошти, що зараховуються на його валютний рахунок у банку та використовуються ним самостійно. Залежно від величи­ни доходу підприємства визначається фонд оплати праці його пер­соналу. Мінімальний розмір оплати праці різних категорій персо­налу всіх видів підприємств не може бути меншим за прожитковий мінімум, установлений державою.
Підприємство і держава: гарантії прав, умови і контроль діяльності, відповідальність. Держава гарантує дотримання за­конних прав та інтересів кожного підприємства. Здійснюючи гос­подарську та іншу діяльність, підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодав­ства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втру­чання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), завдані підприємству з вини державних органів або їхніх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунок останніх.
Держава забезпечує будь-якому підприємству однакові еко­номічні й правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою еко­номічних методів та антимонопольного законодавства; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток ма­лих підприємств, надаючи пільги за оподаткування та державного кредитування, створюючи фонди сприяння розвитку малих підприємств тощо.
Контроль за окремими видами діяльності підприємства здійсню­ють державна податкова інспекція та державні органи, що викону­ють нагляд за безпекою виробництва і праці (включаючи еколо­гічну безпеку) в межах своєї компетенції, встановлюваної відпові­дними законодавчими актами України. Якщо вимоги цих органів виходять за межі їхніх повноважень, підприємство має право не виконувати таких вимог.
У разі порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахун­кової і податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену чинним законодавством Украї­ни (сплачує штрафи, відшкодовує завдані збитки). Проте сплата штрафів і відшкодувань не звільняє підприємство без згоди спо­живача від виконання договірних зобов'язань щодо поставок про­дукції, здійснення робіт або надання послуг у повному обсязі й у відповідні строки.
Статут підприємства. Будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємства підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємо­відносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут має відпо­відати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для дер­жавних підприємств — власник майна за участю відповідного тру­дового колективу.
У статуті підприємства визначаються: його точне наймену­вання та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія й цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та по­рядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існу­вання.
У найменуванні підприємства треба відобразити його конкрет­ну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колек­тивне, державне, акціонерне товариство) тощо.
У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентува­ти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). До нього можна вклю­чати положення, зв'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про по­вноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.
Колективний договір. На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір — угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією(власником чи вповноваженим ним органом), що укладається (уточ­нюється) щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.
Колективним договором регулюються виробничі, трудові та еко­номічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власни­ком) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір, як правило, складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив із напрямками розвитку та вдос­коналення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побу­тового забезпечення працівників, а також кілька розділів із конк­ретними зобов'язаннями адміністрації за основними напрямками діяльності колективу.
У колективний договір включають зобов'язання щодо поліп­шення умов праці та стану довкілля; заходи для забезпечення зростання продуктивності праці та її оплати, професійної підго­товки й підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту пра­цівників підприємства. Значне місце у колективному договорі займають зобов'язання в галузі будівництва житла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних та дошкільних установ, спортивно-оздоровчих комплексів. Колективний договір включає також окремий розділ, що визначає порядок участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо таке передбачене статутом.
Сторони, які уклали й підписали колективний договір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.